Зустріч з цією людиною переросла в розмову, яка виявилась довгою, змістовною, в чомусь фрагментарною, в чомусь занадто детальною, але в цілому - цікавою і аргументованою. Співрозмовник кореспондента "Товариша" - економічний експерт, що працює у наглядових радах кількох бізнес-структур. Юрій Гаврилов поділився з читачами своїм баченням глобальних економічних процесів, а також прогнозами щодо розвитку української економіки в цілому і агропромислового комплексу зокрема. - Прокоментуйте, будь ласка, коротко нинішню світову економічну ситуацію.- Розмови про світову економічну кризу стають черговою темою. Насправді, криза не є ні майбутньою, ні ймовірною. Вона вже настала і, більше того - розвивається своїм шляхом, що вимагає не тільки глибокого і ретельного, але, головне, відкритого і публічного обговорення. Адже ця тема свідомо табуйована, і до людей доходять лише окремі, мізерні й дуже обережні висловлювання тих, чию думку вже зовсім не можна замовчати - як Джордж Сорос чи Воррен Баффет.
- Тобто, Ви претендуєте на те, що Ваша думка якщо не точніше відповідає дійсності, то більш радикальна, ніж у Сороса і Баффета?- Ні. Не маючи капіталів Сороса і Баффета, я просто в набагато меншому ступені залежу від жорсткої реакції на схожі по суті думки. Бо коли говорять такі величини, як вони, кількох фраз досить, аби обвалити ті або інші думки, оцінки або, прямо кажучи, - ринки.
Загальновідомо, що доларова маса, яка гуляє світом, давно втратила прямий зв'язок із розмірами реальної економіки США. Якби вона залежала від якоїсь кількісної волі усіх учасників міжнародних економічних відносин, можна було б говорити про якісь необхідні або бажані заходи з гармонізації світових економічних процесів. Умови, що існують зараз, створюють низку загроз для економічної системи світу в цілому. За помахом палички Федеральної резервної системи США у світову економіку в будь-який момент можуть влитися мільярди свіжонадрукованих доларів, не забезпечених реальним виробництвом або хоча б накопиченим національним багатством. При цьому, в структурі світових цін прогнози, очікування, розрахунки та індекси майбутнього розвитку відіграють роль чи не більшу, аніж реальні споживацькі властивості, якості і запитаність товарів. Звичайно, при такому "розкладі" важко говорити про стабільність, стійкість і передбачуваність ринків і економіки в цілому.
Розумієте, чим точніший і переконливіший, об'єктивніший прогноз, тим з більшою довірою він сприймається ринком, і з тим більшим ентузіазмом і конкурентним натиском активи починають переміщатися у потенційно вигідні сектори економіки і тікати з потенційно депресивних. От, наприклад, якщо в сьогоднішньому світі досить тверезі думки про переоціненість долара і непомірність його ролі запанують як спонукання до конкретних і негайних дій, і хоча б 15-20 % доларової маси повернеться на батьківщину, щоб бути вкладеною в товари - це буде загрожувати глобальною навіть не економічною, а цивілізаційною кризою.
Адже при цьому постраждає не економіка США, як може здатися на перший погляд. Американська держава - одна з найбільш динамічних, реалістичних і прагматичних у світі, і їй не спаде на думку, як модно говорити, "заморочуватися" з приводу того, чи досить американських товарів і власності зможе придбати на зібрану протягом років тисячу доларів український пенсіонер чи сінгапурський крамар. Національні пріоритети спрацюють на рівні інстинкту, і інтереси внутрішнього ринку будуть захищені без найменших сантиментів і огляду на світову громадську думку. Не хочу вгадувати, яким буде цей механізм, але я певен, що кінцевим його результатом стане відсікання від американського національного багатства усіх, хто свої права, виражені у володінні зеленими папірцями, не зможе підкріпити чимось вкрай необхідним економіці Америки саме у даний період.
- А чи є якісь сталі тенденції, закономірності, які, на Ваш погляд, визначають політику світових фінансових кіл у цій ситуації. Не можуть же стратегічно мислячі люди з владою над багатомільярдними активами не шукати виходів з ситуації, що складається?- Я далекий від думки про "світове закулісся" або якийсь всесвітній центр зла у вигляді десятка товстунів у циліндрах і фраках за столом у дусі карикатур "Правди" брежнєвського періоду. Але правда і в тому, що найкращі уми шукають шляхи реалізації власних концепцій і моделей світового розвитку, які, досить часто, мало враховують наші з вами інтереси - це так, м'яко сказано.
Сьогодні виразно вимальовується тенденція до того, щоб накопичений у всьому світі "горб" порожніх грошей зв'язати, нейтралізувати шляхом вкладень у непозаповнювані ресурси і, перш за все, в землю, придатну для ведення сільського господарства. Механізм простий: вкладення в землю - зростання цін на неї - підвищення цін на сільгосппродукцію у зв'язку з подорожчанням землі - і знову - відповідне зростання цін на продовольство, не пов'язане з поліпшенням обробітку ґрунтів і підвищенням якості продукції.
Враховуючи, що в структурі затрат середнього мешканця Землі частка витрат на харчування особливо висока у бідних країнах, що розвиваються (до 70-80 %), то вимальовується цілком прогнозований, а для декого і бажаний шлях - перекласти тягар порожніх грошей на найбільш незахищені, у соціальному відношенні, верстви найбідніших країн. Це абсолютно класово приречене, соціально усвідомлене і втілене рішення.
У цьому контексті торішнє більш ніж двократне збільшення цін на зерно, звичайно ж, пов'язане і з перекосом структури посівів на користь виробництва біодизелю і біоетанолу, але сам по собі цей чинник носить зовнішній характер. До слова, не варто розглядати біопаливо, як панацею від енергетичних проблем. Учені давно підрахували: енергетичний баланс виробництва біопалива приблизно дорівнює нулю. Тобто затрати на вирощування, добриво, збирання і переробку порівняні з енергетичною цінністю отриманих продуктів. Вигода досить відносна - за рахунок використання тих чи інших структурних переваг. Але чинник цей свою значну роль каталізатора цінових гойдалок "земля-продовольство" вже відіграв.
Якщо в цьому році я б не прогнозував піків зростання цін на продовольство порівняно з минулим роком, то встановлений новий рівень цін на зерно спровокує у всьому світі зростання цін на землю...
- У власників селянських паїв в Україні є шанс якщо не розбагатіти, то хоча б стати заможними?- Ні. Навпаки. Чим вищий попит на землю і вищі ціни на неї, тим менше шансів у вчорашнього колгоспника залишитися землевласником. Напевно, вже соромно цитувати слова Карла Маркса про те, на що може піти капітал заради прибутку в 100%. Чим дорожче сама земля, тим вищі ціни на продовольство, що виробляється на ній. І, що не маловажно - на знаряддя обробки землі і виробництва продуктів харчування.
Чим рентабельніший бізнес, тим дорожчий вхідний квиток у нього. Чому з року в рік підвищуються вимоги до статутного капіталу банків? І чому вже сьогодні в Естонії, наприклад, селянин не може продати вирощену на своєму дворі курку навіть на звичайному базарі, не кажучи вже про те, щоб поставляти птицю у міжнародні торговельні мережі? Тому що держава дуже піклується про те, щоб в банківському бізнесі працювали тільки найбільш надійні банки, а виробництво сільгосппродукції було зосереджене тільки у високоефективних господарствах. І лише таким банкам, і лише таким господарствам воно готове допомагати організаційно, законодавчо, економічно.
Ні про яке вільне підприємництво, вільне виявлення здібностей людини і його право на вільні економічні взаємини з іншими людьми, у сучасному світі не йдеться і йтися не може. Ніякої перспективи український власник паю, земельного наділу не має. Як, втім, і щасливі власники ваучерів безплатної приватизації, за рідкісним виключенням, не отримали ні двох "Волг" у Росії і жодного "Запорожця" в Україні.
- Хто ж купуватиме за високими цінами землю в Україні?- Не купуватиме, а вже купують або купили, або хоча б закріпили за собою. Вже сьогодні офіційно здано в оренду більш ніж 17 мільйонів гектарів або понад 60% розпайованих угідь. При середньому розмірі оренди менш ніж 150 грн./га за рік. Сама по собі земля не зробить селянина багатим власником, що стабільно розвивається без обігових коштів і техніки... Ні вирощувати зерно, ні худобу, ні будувати для продажу на приміській землі селянин не може без капіталовкладень, які на початковому етапі невідповідні до ціни на землю... А коли в аналогічну землю увіллє свої кошти системний бізнес, будь-який початок дрібного бізнесу на ній стане непідйомним і економічно, і юридично... Якщо прибуткам системного бізнесу щось буде загрожувати - не сумнівайтесь, навіть на вирощування зерна і картоплі потрібна ліцензія... А вже на продаж на зовнішній ринок - і поготів... Який селянин повіз торішню пшеницю на світовий ринок? Лічені трейдери, і - тільки ті, хто витримав майже річну блокаду...
Це все - навмисне і цілеспрямоване використання загальносвітових економічних процесів на користь вузької групи новоспечених олігархів, технології, спрямованої на концентрацію землі в руках системного капіталу, орієнтованого на отримання прибутків від самого факту володіння, а не виробництва...
- Тобто, скуповування землі триває?- Звичайно. І цифри так званого економічного зростання і споживацького буму останніх двох-трьох років - це видимий результат саме грошових інтервенцій в українську землю. Ніякого економічного зростання реально немає.
Зростання економіки сучасної держави - це не хаотичний процес розмноження найпростіших - як біомаси або кормових дріжджів на біофабриці. Та й на біофабриці він підлягає ясним, логічним, усвідомленим цілям, направлений на досягнення конкретного результату. Держава і економіка, що не мають пріоритетів, цілей і завдань свого розвитку, ніякого економічного зростання демонструвати не можуть. Тобто, даруйте - швидше можуть його лише "демонструвати". Але це не зростання, це просто коливання якихось контрольних значень, що не відбивають суті процесів.
- Чи варто розуміти так, що, на Вашу думку, економічне життя країни позбавлене цілей і перспектив?- Цілком вірно. Саме - позбавлене і цілей, і, відповідно, перспектив. Українська економіка, народно-господарський комплекс в цілому, є об'єктом боротьби і застосування різноспрямованих тенденцій у світовій економіці, а не учасником світових економічних процесів. Надування щік у окремих питаннях міжнародної співпраці не може замінити відсутності концепції розвитку держави та її економіки. Дуже багато амбіцій і замало щоденної інтелектуальної роботи для пошуку свого місця у світових цивілізаційних процесах.
Майже 70 % валютних надходжень країни дають металургія і хімія - продукція першого періоду індустріального розвитку. Реально зруйновано машинобудування. Не мають ніяких надій на відродження електронна і радіопромисловість. Мільйони людей стали користувачами, а то й "просунутими користувачами" персональних комп'ютерів, та хіба комп'ютери стали частиною виробничої культури в промисловості? Так, персоналки дали дуже багато - у видавничому і інформаційному секторах, у зв'язку і банківській справі, але вони ж не дійшли ні до машинобудування, ні до сільського господарства... У нашому суспільстві вони обслуговують надбудовні елементи і документообіг, не створивши постіндустріальну модель взаємодії різних "поверхів" технологічної цивілізації. 95 % людей, які одержують сьогодні права водіїв, обов'язково повинні мати навики користувача комп'ютера, щоб просто здати тести... Але вони не можуть усунути найпростішу несправність в автомобілі, часто в принципі не знаючи будову двигуна внутрішнього згорания... Тільки навики володіння, водіння, користування - тобто... споживання.
Спеціалізація - велика річ, але чомусь у нашому суспільстві спеціалізація пов'язана тільки зі споживанням і все більшою примітивізацією виробничих процесів. Все це разом - інтелектуальна безформність суспільства, наявність ще недорозподілених ресурсів при нездатності ефективно розпорядитися ними, цивілізаційна деградація і войовнича агресивна компоненту споживацтва у суспільній свідомості - робить наше суспільство вкрай вразливим, якщо не занепалим, в умовах наростаючої світової кризи.
Користуючись медичною термінологією, прогноз для України несприятливий, якщо він і далі буде базуватися на існуючих умовах. Якщо вітчизняна соціально-економічна система не буде перебудована, то реальних надій на одужання практично не залишається.
Розмову вела
Аліна КРАСНИКОВА Вважаю, це найтолковіша тямуща стаття, що з'явилася у пресі за тривалий період, яка стосується корінних проблем економіки, співвідношення України як суб'єкта світового господарства із самим господарством. Її залежність від світових процесів величезна, особливо з урахуванням відсутності власної економічної політики, порожніх розмов про реформи замість них, підлаштування під інтереси інших країн і приватні інтереси окремих "земляків". У нас немає патріотичної влади, отже, влади взагалі. У цьому причина. У цій статті переконливо підтверджується небезпека втрати української землі, яка одна лише здатна "заважити", зрівноважити емісійний американський долар. Соціалісти України давно б'ють на сполох із цього приводу, та ті, хто повинен почути цю тривогу - глухі. Спасибі Ю. Гаврилову за відвертість.О. МОРОЗ
Друк сторінки
