Номер 54 (1242) 19.05.2009 - 21.05.2009
"Багаті багатішають швидше, ніж багатішають бідні"
З А. Ю. Соловйовим - цікавим аналітиком - я спілкуюся декілька років. Його висновки обгрунтовані, він спирається на добру наукову базу і статистику. А ще - на свої переконання про можливість побудови в Україні нормальної, соціально справедливої держави.
Міркування, що він пропонує сьогодні, стосуються гострої теми - небезпеки соціального розшарування суспільства. Причини такої відсталості відомі, вони не раз були темою з'їздів СПУ й засідань Політради партії, не раз публікувалися на сторінках "Товариша". Є і загальна причина небезпечної тенденції - злочинна в своїй бездумності політика влади. Політика, через яку громадяни мають захищатися від держави самотужки, оскільки владні інститути в багатьох випадках стають ворожими до людини праці.
Ми всі маємо відчути небезпеку нинішньої ситуації. Допомагає в цьому розібратися своїми міркуваннями А. Ю. Соловйов.
Голова Соціалістичної партії України
Олександр МОРОЗ.
Зараз в Україні триває активне обговорення безробіття як наслідку світової кризи. Щодо цього є навіть конкретна середня статистика. Однак річ не в кризі, що спостигла Україну. Річ у тому, що безумовним підсумком докризового розвитку є те, що суспільство в нашій країні дуже диференціювалося і розчленувалося на багато різних спільнот. Роки сумнівної "Демократії" призвели до того, що в наших географічних межах ми маємо дуже багато різних спільнот і способів життя. І з цієї точки зору дуже скептично треба ставитися до середньостатистичних цифр. У ЗМІ активно обговорюють роботу ринку праці. Щодо цього є, знову ж таки, конкретна середня статистика й аналітика. Але роз'єднання країни - це факт. Різні коефіцієнти соціального розшарування зростають. Проблема не тільки в цифрах доходів населення України. Є наслідки, які згубні самі по собі, для країни й усіх нас. Є досить характерні цифри й показники. Наприклад, половина населення не відвідує лікарів. Зокрема й ті, хто потребують їхньої допомоги. Тому що або не мають грошей, або (як привід) не бажають стояти в чергах. А ми говоримо, що живемо в демократичному суспільстві. Для громадянина з капіталами є все, а для інших - лягай і помирай.
Водночас усе набагато складніше, ніж розподіл на багатих і бідних. Виходить, що річ не лише в доходах. А в тому, що більш ніж половина нашого населення відрізана від сучасних благ: якісних медичної допомоги й освіти, зокрема й середньої. Не кажучи вже про вищу. Як це відбувається?
Свого часу ми знали, що має бути соціальна й громадська спільність, перемішування різних прошарків. Але цього не сталося. І нині немає тим паче. Якщо ти народився в багатій сім'ї, то зазвичай маєш змогу піти до доброго дитячого садка, потім ти потрапляєш до елітної школи, затим - до доброго чи престижного вузу. Відтак ти опиняєшся на тепленькій роботі, в офісі, де тобі спершу покладуть кілька тисяч доларів. Ось і кар'єра. А якщо ви не маєте грошей? А це значна частина населення, у якої вистачає хіба що на те, щоб якось підтримувати мінімуми із харчування й одягу. Тоді це майже неможливо. Де в такому разі "Громадянське суспільство", яке ми будуємо? Що за ідеєю "Демократів" ми будуємо, цитую: "Важливою характеристикою громадянського суспільства є досягнення високого рівня самоорганізації і саморегуляції суспільства. Громадянське суспільство - це заснована на самоорганізації система соціально-економічних і політичних відносин, що функціонують у правовому режимі соціальної справедливості, свободи, задоволення матеріальних і духовних потреб людини як вищої цінності громадянського суспільства".
Хіба те, що процитовано, співпадає з дійсністю? Звісно, ні. Виходить, що головний камінь, що стоїть на нашому шляху з кризи - це наша держава в тій формі, в якій вона є нині.
По суті, річ тут не тільки в доступності охорони здоров'я, освіти, заробітку, а й узагалі у формуванні різних соціальних прошарків - "укладів життя". Ми зараз маємо багатоукладність ще різноманітнішу, аніж наприкінці минулого століття. Візьміть, наприклад, село. Як живуть люди? У них інші, на відміну від наших київських уявлень, джерела прибутку, інші уявлення про те, на що треба витрачати гроші. Подивіться, як десь у Миколаївській області виживають люди. Поставте себе на їхнє місце. Для них невеличкий урожай на городі - це принципова подія. А в Києві ми живемо, навіть не думаючи про те, звідки береться редиска й картопля. Візьміть наші великі міста. Навіть усередині них є цілком різні спільноти. Одна річ, якщо ви живете в центрі, в елітному куточку, інша - в спальному районі. Як можна оцінити цей процес? Тільки суто негативно - відбувається подальше розшарування суспільства.
У нас як і раніше населення стягується до мегаполісів. Людина шукає, де ліпше. І багато хто їде до Києва. Люди з сіл і провінційних містечок не хочуть там жити й туди повертатися. Це типовий, на жаль, процес, який спостерігається в третьому світі, у країнах, що розвиваються. Це при тому, що в нас 73% робочих місць індустріального й сільськогосподарського типу. Це наші величезні підприємства, на яких мають працювати тисячі людей. В одному випадку їхня продукція - трактори, в іншому - металургійні заводи, де стоїть обладнання, що давно не відповідне світовим стандартам. Чому ж ми дивуємося, що немає попиту на нашу продукцію, і тому бракує робочих місць?
Зараз виникли значні проблеми й у середнього класу, що народжується, а для України це дуже погано. Середній клас - це нормальні робочі місця, що передбачають інтелектуальну інтенсивну працю. У нас зменшився попит на ці робочі місця, люди на власному досвіді переконалися в "правдивості" казок про корпоративну "єдність". Сплачені тренінги з використання "практичної психології" нічого на цьому "кризовому" етапі також не дали. Ці люди перестали бути "частиною" інтересів тих, хто володів бізнесами, що закриваються. Банки, як і держава, вчинили з цими людьми, як зі сміттям. Останнім часом рівень життя майже в усіх підвищувався. І певна верства населення почала брати кредити. Це добре. Кредити - ознака сучасної цивілізованої економіки. Але хто знову повірить і поспішить брати позики у тих, хто за допомогою напівлегальних структур відбирав у тебе машину чи нерухомість?
Так от, щодо соціології й аналітики. Таке відчуття, що наш соціальний простір за ці роки порвався. Утворилася колосальна кількість дірок. І латати їх треба. Нам потрібно створити "мережу соціальної безпеки". Це непросто. Що це значить? Це поняття, яке в нас вже почали вживати, не дуже розуміючи його значення - потреба соціальної згуртованості. Який основний критерій соціальної держави? Один з головних критеріїв можна декларувати таким чином: "жодна більшою чи меншою мірою велика суспільна соціальна група не може залишитися на узбіччі прогресу, який триває в країні" (якщо, звісно, він триває). Що ж сталося? В Україні багато дітей не ходять до школи. У нас багато інвалідів і пенсіонерів, які переважно ледь животіють, і навіть не тому, що немає грошей. Окрім цього, є дуже багато громадян, які позбавлені шансу жити з відчуттям нормальної соціальної самосвідомості.
Нормальна соціальна самосвідомість громадянина передбачає, що незалежно від того, яке становище ви посідаєте в суспільстві, ви - громадянин, якого суспільство не може обмежити в життєво необхідних потребах. При тому, що способи обмеження ваших потреб можуть бути виправдані з погляду "фінансової доцільності" або ж правил гри так званого вільного ринку.
А.Ю. СОЛОВЙОВ
Інші статті