Архів: 03.12.2003 – 23.12.2003
Аби не обрати "недостойників". Напередодні виборів пам'ятаймо, що за майбутнє країни відповідальний кожен з нас (14.01.2010)
ЛИСТИ ЧИТАЧІВ
"Гідна влада - шлях до уникнення людських трагедій"
І знову ми на порозі чергових виборів - виборів президента України, а там, очевидно, за кілька місяців знову доведеться йти на вибори до парламенту й місцевих рад. З огляду на це, не сходить мені з думки висловлювання, що кожний народ має таку владу, на яку заслуговує. Ось і напрошується запитання, а що нас змушує обирати собі не таку владу, якою ми могли б пишатися, як у багатьох країнах Європи? А причина в тому, що ми дуже довіряємо кандидатам на ту чи іншу владну посаду, віримо їхнім обіцянкам, а потім самі ж обурюємося, що таких "недостойників" обрали.
Коли людина працює і одержує гідну зарплату, за рахунок чого її сім'я живе в достатку, тоді ця людина почувається комфортно в усіх відношеннях, і це сприятиме вільному волевиявленню. А ті люди, які живуть бідно, ледь зводячи кінці з кінцями, чекаючи мізерну платню чи пенсію, нерідко купуються на кіло ковбаси чи гречки, віддаючи свій голос за того, хто це дав. Таким чином, голосують за тих, хто має добру калитку. І вони не задумуються, що, обравши таких висуванців до органів влади, в майбутньому житимуть ще гірше. А треба, щоб кожен відчув високу громадянську відповідальність і голосував за тих, хто гідний бути обраним до органів державної влади.
Я часто думаю: чому багато олігархів, бізнесменів так рвуться до влади? Дехто каже: нам треба, аби було якомога більше олігархів, бо вони дають людям роботу, сприяють розширенню мережі робочих місць, працевлаштуванню багатьох безробітних громадян. Але чомусь зі зростанням кількості олігархів кількість безробітних також збільшується. А ті, що працюють в олігарха, одержують мізерні зарплати, триває жорстока експлуатація. Лише в парламенті таких - понад 300 осіб.
Як повідомляють ЗМІ, за кордоном працює більш ніж 7 млн наших громадян, щоб прогодувати свої родини. А там - ще жорстокіша експлуатація: ціна робочої сили наших заробітчан вдвічі менша від місцевих робітників. А скільки молодих сімей розпалося внаслідок того, що за кордоном той чи інший заробітчанин знайшов собі іншу жінку й не повернувся додому, до рідних дітей? Ось приклад. Знаю молоду сім'ю, яка гарно жила, в достатку. Чоловік Степан працював у селищі на заводі, дружина Світлана - на побуткомбінаті. Разом виховували доньку, яка вже підросла, ходить до школи. Але підприємство збанкрутувало, й чоловік опинився за заводською брамою, попав під скорочення, як і багато інших. Степан вирішив податися на заробітки до Москви. Він там уже багато років працює. А Світлана залишилася тут. Але, на жаль, стала на хибний шлях, стала відвідувати нічні заклади, кабаки, вести недостойне заміжньої жінки життя. Донька жила з матір'ю. Батьки Степана це бачили, всіляко вмовляли невістку одуматися, не чинити так негідно, адже вже все селище "гуде". Вона обіцяла, лише просила не говорити чоловікові, що зраджує його, що це більше не повториться. Однак жодні умовляння на жінку не подіяли, і вона продовжувала ганьбити себе і свою сім'ю. Це тривало не один рік. Далі батько Степана терпіти не зміг і відкрив усе про поведінку невістки синові. Як закінчиться ця історія - невідомо. Степан не хоче через сором повертатися додому: його Світлана, яку він так кохав, зрадила його. Батько його запитує: "Ти що, Степане, хочеш посивіти у тій Москві? Час повертатися додому. Тут є що робити, можливо, влаштуєшся десь, треба робити ремонт будинку й жити разом тут, бо ж і ми вже старі та немічні, часто хворіємо".
Якось зустрів у селищі Степанового батька й запитав: "Як так могло статися, що молода сім'я, яка так гарно жила, разом ростили доньку, все в них було гаразд - і розпалася? В чому причина, що сім'я не живе разом?" І батько зі сльозами на очах каже: "Та невістка недобра, негідниця. Степан також винен, бо покидав її надовго". Кажу старому, що причина їхнього розлучення, можливо, зовсім не в цьому, а в тому, що в нашій державі багато безробіття, і що Степан багато часу проводить за кордоном, заробляючи гроші на життя, це не його провина. Він мусить у пошуках роботи виїздити. Якби вони жили разом і працювали на будь-яких роботах, тоді цього могло б і не статися.
Друга проблема. Згадаймо, чи було колись безробіття на селі при колгоспах? Ніколи! А зараз що? Коли немає роботи в селі, люди не одержують зарплатні, тоді селяни шукають "генделики". Доходить до того, що жінки вживають спиртне нарівні з чоловіками. З приводу цього наведу такий приклад. Молода сім'я жила, як і всі сільські люди. Виховували сина, вели домашнє господарство. І Андрій, і дружина Надія працювали на заводі в селищі Первомайське. Але цей завод, на якому свого часу працювало понад 4700 людей, збанкрутував. І ось чоловік і жінка стали безробітними. Андрій, щоб заробити гроші на життя, подався на заробітки до Росії, а Надія поступово стала все більше й більше вживати алкоголь. Коли повертався із заробітків чоловік, жили на широку ногу: пили-гуляли, доки були гроші. А тоді він знову їхав до Росії чи до Києва в пошуках роботи. Так тривало чимало років. Надія вже не могла чи не хотіла доглядати за городом. Вона стала більше й більше пиячити. Тим паче, якраз біля їхньої хати - "генделик". Не раз, прийшовши купувати продукти, бачив, як жінка в колі таких, як сама, пила горілку. Вона мене соромилася і відразу ж, похитуючись, йшла додому. Бувало, інколи я з нею розмовляв і застерігав, що їй, молодій жінці, не слід так поводитися, що це може скінчитися для неї погано. Вона обіцяла, адже не раз зверталась, щоб я чи моя дружина позичили гроші на хліб. Бо вже ніхто їй нічого не хотів давати в борг.
І ось якось Надія заходить до нашої оселі і з радістю каже, що її взяли на роботу штампувальницею на завод. Як нам було приємно, що вона нарешті влаштувалася, стала мати гарний вигляд, на обличчі з'явилася усмішка. Жінка змінилася, стала охайною, веселою, порядною. Як гарно вона нам розповідала про те, що трудовий колектив її радо прийняв, що їй добре працюється, хоч і зарплата невелика. На жаль, це тривало недовго. За деякий час її звільнили. Андрій із заробітків довго не повертався, став заглядати в чарку. І ось звістка, яка негайно облетіла все село, - не стало Надії. І чоловік, і син, і сусіди почали її шукати. Повідомили в міліцію. Але так і не знайшли. Минула вже зима, і аж навесні хтось із селян пішов до лісу й там наткнувся на її тіло.
Ось думаю, якби працювало підприємство і Надія була працевлаштована, й Андрій також був би поруч, то трагедії і не сталося б. Лише безробіття штовхнуло її до пияцтва, і це спричинило такий жахливий випадок.
Я навів ці два приклади для того, щоб ми подумали, як нам далі жити. Кого обирати як на найвищу посаду в державі, так і до інших щаблів влади по всій країні. Щоб новий склад обраних нами висуванців забезпечив у майбутньому гідне життя українського народу.
Наші люди вже вкотре піддаються на солодкі обіцянки окремих лідерів партій і блоків, які не гребують жодними засобами, передусім - обманом виборців, аби лишень дорватися до влади. Одне слово, щоразу ми наступаємо на ті самі граблі. Якщо ж ми обиратимемо гідних із гідних до всіх органів влади і в президенти України, тоді в нас не буде місця таким трагічним і сумним подіям, про які я розповів.
Валентин РИБІЦЬКИЙ
смт Понінка Полонського р-ну
Хмельницької обл.
"СПУ була, є і буде самодостатньою політичною силою"
Доброго вам дня, вельмишановна редакціє!
З огляду на те, що зараз у державі триває передвиборна президентська кампанія, хотілося б на шпальтах газети "Товариш" висловити свою, можливо й суб'єктивну, та все ж власну точку зору на ці події. Насамперед хочу зазначити, що я як член Соціалістичної партії України надзвичайно задоволений тим, що лідер нашої партії Олександр Олександрович МОРОЗ бере участь у виборчій кампанії. Як на мене, то той факт, що Олександр Олександрович не пішов на вибори разом з Комуністичною партією України, партією "Справедливість", СДПУ(о) та Союзом Лівих Сил, які підтримуватимуть на президентських перегонах лідера КПУ Петра Симоненка, свідчить про те, що, попри всі звинувачення у зраді, попри всі наклепи, Соціалістична партія була, є і буде самодостатньою політичною силою. Так, реально оцінюючи шанси на перемогу, погодьтеся, вони не такі й великі, але це тимчасове явище. Пройде певний час, минеться ейфорія у тих, хто нині вважає себе лідерами нації, і все стане на свої місця.
Серед таких "лідерів" я насамперед маю на увазі чинного Прем'єр-міністра України, кандидата на посаду президента України Юлію Тимошенко. Мені надзвичайно імпонує вислів Олександра Олександровича, коли на запитання одного з журналістів Харківщини, кого підтримуватиме у другому турі президентських виборів, він відповів так: "Кого Соціалістична партія підтримуватиме, покаже час, але ми однозначно не підтримуватимемо Юлію Тимошенко". І ще одне. Ті труднощі, які зараз переживає партія, - явище тимчасове. Потрібно лише вірити в ідею, вірити в ті принципи, які СПУ сповідує від часу свого створення, з 1991 року. Ці принципи загальноприйняті в більшості країн Європейського Союзу, де при владі соціалісти або ж соціал-демократи. Все буде добре, повірте.
З повагою та добром,
член Соціалістичної партії України,
депутат Полонської міської ради
Ігор ЮРЧУК
Архив за 03.12.2003 – 23.12.2003
Версія для друку
