Архів: 03.12.2003 – 23.12.2003
ЛИСТИ ЧИТАЧІВ (03.08.2010)
Доброго дня,
шановні і дорогі наші читачі!
Дякуємо всім, хто знайшов час для спілкування з нами, хто написав нам про наболіле на душі. Ми всі розділяємо з Вами переживання за долю країни, долю всіх нас, особливо - знедолених. Тих, хто мусить різними способами виживати від незалежності, яка насправді поставила нас у залежність. За це можна "подякувати" колишнім горе-реформаторам і сподіватися на те, що нова влада задумається над тим, що далі скочуватися вже нікуди. Далі - прірва. Але, як кажуть, надія помирає останньою. Не за горами місцеві вибори: сім раз відміряйте, а один раз відріжте. Пам'ятайте про тих, хто був при владі, обіцяв Вам золоті гори, а наколядувавши втік у кущі.
Не забувайте також і про передплату "Товариша", а також про те, що листи нам можна надсилати як традиційною, так і електронною поштою - всі адреси на останній сторінці.
Хай щастить всім Вам! Бувайте завжди здорові!
З повагою, ведучий рубрики
Віктор БАРАНОВ
"А в чашах яро багровіють вина, Гуляє панство, на крові гуля..."
Шановний "Товариш", доброго тобі дня і довгих років тобі існування!
Ти сієш і несеш людям зерна правди, за що ми тебе і любимо.
Я часто хотів розібратися, чому в Україні така склалася ситуація? Чому багато країн і сусідів вже викарабкалися із економічної прірви і крокують вперед до нормального життя? Скажу так: безвладдя і хаос, спад виробництва розпочався з перших років незалежності, коли тоді розкрутили чортове колесо прихватизації замість реальних реформ. Це тоді ми віддали найприбутковіші підприємства теперішнім "господарям", а разом і владу. Таким чином, всі ці роки до влади пробивалися люди, як кажуть у народі, з однієї обойми - з капіталом.
І стоїть тільки вдуматися, як в Україні щороку з'являються все нові мільйонери і мільярдери, а рівень людського життя нікудишній. Все це я бачу і відчув на собі, оскільки жив і живу при двох системах влади: в радянські часи я будував села, а в кравчуковоющенківські - був свідком того, як вимирають села. Нині вступив ще в одну епоху: побачимо, як буде далі, оскільки ціни на газ піднімуть і пенсійний вік можуть також підняти. І хоча в цій епосі я, напевне, завершу свій життєвий шлях (мені вже 76-й пішов), заздалегідь можу сказати, що покращення доведеться почекати.
І коли на душі стає тяжко від брехливого сьогодення, мені часто на думку спадають слова О. О. Мороза, коли він перший раз балотувався на пост президента. Він тоді приїздив до нас у БК в Бобринець. Я тоді запитав його:
- Олександре Олександровичу, чи скоро Україна виб'ється у люди?
Він посміхнувся і задав зустрічне питання: "А як ви думаєте?" Я мовчки здвинув плечима, а він додав:
- Як тільки до влади прийдуть соціалісти.
Дуже шкодую, що люди не порозумілися і віддали свої голоси тим, хто розкрадав країну, всі надбання наших дідусів, батьків. Та й ми, діти війни, чимало віддали зусиль у розбудову України. Хіба не соромно депутатам і місцевим чинушам, хіба вони не знають, що позовними заявами засипані всі суди? Бачать і знають, але оберігають свій чиновницький мундир, в якому служать кому завгодно, але не народу.
Те, що наш Президент збирається навести порядок у державі - це добре. Я в це слабо вірю, бо йому будуть ставити палки в колеса "свої" ж олігархи, протистоятимуть всілякими способами. У них свое бачення: як прихватизувати ще не вкрадене. За економіку країни у них голова не болить. Завдання у них одне: як сколотити найбільший капітал і вивести його в офшорні зони, на всяк випадок. А поки що вишукують всілякі можливості, аби менше платити податків. От і ввели нову систему оплати праці - в конвертах, а самі жирують в нічних клубах і ресторанах. Одним словом, "турбуються" про народ, більшість якого бідує, ніяк не може звести кінці з кінцями. Як влучно про це написав поет Борис Олійник:
"Новітні владоможці України
Жирують - аж вгинається земля.
А в чашах яро багровіють вина,
Гуляє панство, на крові гуля..."
Резюме тут не потрібно, все видно, як в ясний день.
Розуміючи, що мій лист не розв'яже жодної зі згаданих проблем, сподіваюся, що "Товариш" надрукує хоч його часточку на своїх шпальтах. А ми повинні завчасно визначитися - за кого голосувати на наступних виборах. Бо помилка цього разу буде коштувати ще дорожче. Сьогодні олігархи, озброївшись капіталом, готують новітні форми агітації, готують нову наживку на гачку, щоб обдурити свого виборця, а точніше сказати - свого годувальника.
Так що є час, і його потрібно правильно використати, особливо нам, людям похилого віку. Раджу всім бути не пасивними і більше читати і спілкуватися з газетою "Товариш", яка завжди розповідає про реально справедливі речі і чітко формулює - яке нам потрібно будувати суспільство.
Ось, мабуть, і все, що я хотів сказати у своєму листі.
З повагою,
Григорій Федотович ТРИГУБ,
м. Бобринець
Кіровоградської обл.
"Таке враження, що монголо-татарське іго пройшлося по селу"
Добрий день,
шановна редакціє!
Прочитав у вашій газеті в 56 статтю про село "В Україні вимирають села" і мені стало страшно і гірко. Впринципі, у мене це не вперше такі відчуття, але чим далі - тим гірше, бо ж нічого не робиться для села. Таке враження, що про нього просто забули. Забули й про те, що село в усі часи годувало всіх - від м'яса і до картоплі все давало. Хочу зупинитися на прикладі нашого села.
За радянських часів у нашому селі був великий колгосп: сотні голів корів, телят, свиней, жодного клаптика землі не простоювало, все оброблялося. Також у селі був бурякоприймальний пункт, овочеприймальний пункт, зерноприймальний також. До нас у село постійно їздили на роботу люди із сусідніх сіл. Бо, скажімо, овочеприймальний не тільки приймав овочі, а й робив засолку в бочках - цілі цехи були. Зараз із усього того добра залишився лише бурякоприймальний пункт, та й той на ладан дише. Решта все позаростало бур'янами вже давно, техніку розікрали на металолом, приміщення порозбирали на дрова... Таке враження, що монголо-татарське іго пройшлося по селу. Якщо раніше життя буяло, було чути пісню в селі, всі працювали від малого до великого, то зараз народ спився, бо немає роботи. І що можна очікувати в перспективі?
Я, як колишній бригадир тракторної бригади, можу сказати, що якщо на село і далі не будуть звертати увагу, то скоро з карти України будуть щодня вони зникати. Невже не можна кинути небагато грошей, дать імпульс людям, щоб вони відчули, що про них не забули, що у них буде робота, буде хоч якийсь, але заробіток? А то на мільйонні дачі, автомобілі, яхти і літаки у можновладців гроші є, а на це хороше діло - немає. Це явище я б назвав самознищенням - великим гріхом.
Пишіть частіше про села, хай читачі пишуть вам, щоб всі люди знали, що це велика біда, якщо не зупинити вимирання сіл. Бог цього не простить, а люди - тим більше.
Дякую, що вислухали.
З повагою,
Григорій Лукіч ОНАНЧЕНКО,
с. Червоний Плугатар
Талалаївського р-ну
Чернігівської обл.
"Як ви думаєте, яке здоров'я буде у цих дітей?"
Доброго дня,
шановна редакціє!
Прочитав у вашій газеті у 54 статтю "Хімія" на сніданок, обід і вечерю..." і хочу поділитися своїми враженнями від прочитаного, а також досвідом, як я відучив свою племінницю їсти всіляку заморську гидоту.
Спершу про ситуацію, яка склалася з харчуванням. Тут особливим експертом не треба бути, та й усі ми добре знаємо, а особливо дорослі, з чого ж зроблена ота ковбаса, що так апетитно лежить на вітрині. Дуже простий, але переконливий приклад для тих, хто ще не вірить.
У нас на роботі працює молода жінка оператором. Так вона взагалі ніякої ковбаси не їсть, крім домашньої власного приготування. А не їсть тому, що перед цим пропрацювала півтора роки у ковбасному цеху, хоча до того їла, як і всі. Сподіваюся, що пояснювати далі не треба.
Якщо вже заговорили про ковбасу, то мене дивує те, що кілограм такого "витвору м'ясного мистецтва" починається з більш ніж півсотні гривень, тоді як кілограм хорошої свинини чи яловичини від 35-40 гривень. І це при тому, що у вареній ковбасі, як сказала моя співробітниця, є все, крім м'яса. То чи не краще і безпечніше буде купити кілограм м'яса і приготувати домашню ковбаску?
Тепер наступне питання: як харчуються наші підростаючі покоління? Підійдіть до будь-якої школи і ви побачите, що їдять діти на перервах - чипси, сухарики, якісь іще курделики, і запивають все це колами та фантами. Як ви думаєте, яке здоров'я буде у цих дітей? А здоров'я у їхніх дітей, якщо після таких харчів вони взагалі зможуть продовжувати рід?
Моя племінниця навчається в школі. Раніше теж "смакувала", як я їх називаю - заморськими харчами. Так я що зробив: поговорив з нею спокійно і сказав, що якщо вона буде оте їсти і пити, то я більше не зможу їй допомагати матеріально, що грошей на відпочинок на морі не дам і так далі. Дівчину - як відрізало від тієї страви і напоїв. Я не кажу, що таким методом можна вплинути на всіх, але, принаймні, треба щось робити, щоб наші діти не повиростали каліками чи інвалідами.
На завершення хочу подякувати вашій редакції за те, що пишете такі матеріали. Люди повинні знати правду про те, що вони їдять і п'ють, а вибір уже за ними. Шкода тільки дітей, яким, я так розумію, дорослі не пояснюють, що то за біда.
Олександр ДРАГАНОВ,
м. Горлівка
Донецької обл.
ПОЕТИЧНИМ РЯДКОМ
МРІЯ
Нам ніколи
розуму не стане,
Навіть зараз -
хоч роки пройшли,
Замість "друг", "товариш",
кличем "пане",
А це значить,
до межі дійшли.
До межі - отої,
що проваллям
Між людьми
сьогодні пролягла,
Душі наші
зникли в капіталі
І, на жаль,
повернуті до зла...
Інтернаціонал -
спроможний лише
Знищити
отой капіталізм.
І відкрити людям
шлях той вищий,
Шлях,
який веде в соціалізм.
Не в націонал-
в демократичний,
Де приватник і державник
нарівні, -
Відслідковуючи шлях
економічний,
Відкидаючи
збагачення брудні.
От тоді і Ленін
і Шевченко
Будуть нас з любов'ю
споглядати,
І без "пана"
встане наша ненька,
Оживе Вкраїна -
рідна мати.
Віктор ОБДУЛЕНКО,
ветеран СПУ,
член Національної
спілки журналістів,
м. Чернівці
Архив за 03.12.2003 – 23.12.2003
Версія для друку
