Архів: 03.12.2003 – 23.12.2003
Молодість, зазирни у вічі старості! Соціалістка Оксана РЕЩУК присвятила своє життя турботі про самотніх літніх людей (03.08.2010)
Старі люди не менше за малих дітей потребують уваги, любові, турботи та ласки. Але ж як часто вони залишаються без них, як часто при своїх дітях старенькі стають самотніми і нікому не потрібними, лишаючись сам на сам з проблемами і байдужістю. Саме про таких людей і турбуються у Ясінянському територіальному центрі, у якому працює Оксана Рещук.
Острівок милосердя
У Закарпатській області 19 територіальних центрів, які обслуговують пенсіонерів та непрацездатних громадян. Найбільший із них в Рахівському районі - Ясінянський територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, де постійно проживає до 60 одиноких літніх людей, 20 із них - лежачі. Щодня тепло своїх сердець їм віддають 35 працівників установи. Крім того, що нагодують, доглянуть, нададуть медичну допомогу, ще й втішать добрим словом.
- Персонал нашого закладу - переважно жіночий, - розповідає про колектив заступник директора Ясінянського територіального центру соціалістка Оксана Рещук. - Наші працівники з чуйністю ставляться до хворих і здорових підопічних. Намагаються створити для них відповідні побутові умови, забезпечити їх медичним обслуговуванням, чотириразовим харчуванням.
- Нині навіть здоровим нелегко знайти дружню підтримку і порозумітися з людьми. А хворі й старі взагалі нікому не потрібні. Добре, що є люди, які нас, "нічийних", не цураються. Завдяки їм хоч перед смертю живемо по-людськи, - розповіла одна з підопічних.
За словами Оксани Василівни, останніми роками умови проживання в установі покращилися. Адже три роки поспіль на рахунку соцбудинку залишається 75 відсотків пенсій громадян, для яких він став домівкою. Ці кошти використовуються на придбання інвентарю, одягу, медикаментів, продуктів харчування.
Я працюю тут з 2000 року, - розповідає Оксана Рещук. - Доводиться вирішувати різні питання: від спілкування з перевіряючими органами до розв'язання низки різноманітних суперечливих ситуацій. Так, наприклад, одна проблема, яку ми не можемо вирішити вже впродовж багатьох років, стосується однієї з наших мешканок. Ця жіночка, орієнтовно 1926 року народження, не має жодних документів - ані паспорта, ані свідоцтва про народження. Вона пам'ятає, що народилась у Свалявському районі і що звати її Марія Чічур. Проте жодних підтверджень про її існування взагалі ніде не вдалося отримати. Цієї людини просто не існує в жодних документах.
Енергійні та самовіддані працівники центру не бояться проблем, яким би складним не було їх вирішення. Саме так їх може охарактеризувати і заступник директора центру.
- Оксана Рещук - людина, котра має великий авторитет у районі, передусім, завдяки наполегливості та активній позиції у відстоюванні інтересів соціально незахищених людей, - розповідає секретар Рахівського райкому Соціалістичної партії України Марія ГАМОР. - До неї йдуть пенсіонери, одинокі люди, в кого виникли проблеми з владою, з рідними. І вона нікому не відмовляє у допомозі. А в територіальному центрі старенькі взагалі на неї моляться, бо лише завдяки її старанням цей заклад тримається на плаву, літнім людям у ньому комфортно і зручно. Звісно, центр не може конкурувати з подібними закладами в Європі, але в ньому є головне - чуйність та небайдужість до тих, хто ображений долею.
Мешканці
Коли ми відчинили двері однієї з кімнат жіночого корпусу, на нас спрямували свої погляди четверо літніх жінок. По-дитячому наївні старенькі не виглядали засмученими. Скоріше, зацікавленими: аякже, до них завітали нові незнайомі люди.
Запитати, як сталося, що вони опинилися у "сиротинці для дорослих", означало б, можливо, зворушити душевні рани. Але бабусі гостям зраділи - не часто вони в них бувають. І щиро, нічого не приховуючи, розповідали про своє довге й нелегке життя.
- Хіба надіялася, що доживатиму вік у казенному домі? - журилася 65-річна Ілона Іванівна Федорова, залюбки демонструючи вишиті власними руками рушники. - Та на все, мабуть, воля Божа. Спасибі, що тут доглядають, їсти дають. Я хвора: коли понервую, бувають напади епілепсії. Отже, потрібен спокій, а з дочкою, яка подружилася із "зеленим змієм", частенько доводилося воювати. Персонал добре за мною доглядає, тож хвороба трохи відступила.
У вправних руках Ганни Юріїв-ни Обладан, весело "витанцьовуючи", крутиться веретено - жінка пряде. А ясінчанка Палагія Гутелюк за розмовою в'яже. Вона вісім років працювала санітаркою в установі, яка тепер стала її притулком. Мала двох синів. Один помер, а другий продав будинок, забрав матір у Мукачево, а згодом поїхав у Чехію на заробітки і залишився в чужій країні. А вона повернулася у рідне селище і, не маючи де зупинитися, постукала у двері соцбудинку.
Марія Іванівна Чорней родом із Міжгірщини, а живе тут, мабуть, найдовше - 42 роки. Отже, її доля тісно пов'язана з історією установи. В соціальному будинку залишилася після реформування психоневрологічного інтернату. Щоб її не забрали до іншої установи, сховался на кілька днів у сусідів, які проживають поруч.
20 мешканців соцбудинку хвороби прикували до ліжка. Таким опорою, руками, розрадою слугують 10 палатних санітарок.
В одній із кімнат лежать і найстарші мешканки закладу Марія Ткачук з Ясіня та Ганна Глеб з Великого Бичкова. Перша народилася у березні 1914, а друга у травні 1919 року. Ліжка стареньких - поруч, тож підтримують одна одну спілкуванням.
Потрібна нова будівля
Окрім стаціонарного обслуговування, працівники соціального будинку опікуються й одинокими непрацездатними людьми, котрі перебувають удома - усього їх 765 із різних сіл Рахівщини. 315 з них обслуговують 24 соціальні працівниці, які живуть у згаданих населених пунктах і раз на тиждень (у вівторок) приходять до соцбудинку за "нарядом" - переліком робіт, які потрібно здійснити. До обов'язків цих жінок входить забезпечення одиноких, які поки що ще в змозі самі доглядати за собою, продуктами харчування, промисловими і господарськими товарами, медикаментами, допомагати їм ремонтувати та прибирати приміщення, сприяти у завезенні дров на зиму, виконання інших послуг, які визначаються при обстеженні матеріально-побутових умов проживання. Також роздають їм гуманітарну допомогу, оформлюють субсидії.
На жаль, впадає в око, що будинки старих військових казарм, де розташовані корпуси Ясінянського соціального центру, руйнуються. Капітально їх ремонтувати немає сенсу. Доцільніше було б розпочати будівництво нової, бодай невеликої споруди. Будівництво розпочато у IV кварталі 2009 року, але через кризу і нестачу коштів було заморожено. Не продовжувалися роботи і 2010 року. Між тим, самотніх непрацездатних людей щороку більшає. Тож незабаром керівництво закладу буде мати чималі проблеми із влаштуванням стареньких.
Марина ПОЛЬСЬКА
Закарпатська обл.,
Рахівський р-н.
Архив за 03.12.2003 – 23.12.2003
Версія для друку
