Архів: 03.12.2003 – 23.12.2003
Невигідні школи. Сільські загальноосвітні заклади опинилися під загрозою ліквідації (03.08.2010)
Фінансування шкіл у нашій країні ніколи не вистачало, тим паче малокомплектних. Оснащення технікою, ремонт закладів - тяжка ноша для уряду. У зв'язку з цим чиновники вирішили зменшити кількість навчальних закладів, і, передусім, у сільській місцевості. Їхній аргумент - недостатнє забезпечення високим рівнем освіти. Одні учні потраплять під програму "Шкільний автобус", їх розвозитимуть по сусідніх селах, а іншим доведеться йти до школи пішки по декілька кілометрів на день.
Нікому не потрібні...
Юлія Шевченко, вчитель фізики з Хмільника (Вінницька область), нарікає, що цього навчального року доведеться розформовувати класи. До її школи з райвно надійшов указ, згідно з яким не повинно бути класів, в яких навчаються менш як 25 дітей. Іншими словами, якщо в одному класі 24, а в другому 21 учень - їх просто об'єднають в один. І викладачам доведеться навчати одночасно 45 дітей.
- Торік у нас були класи по 20 осіб, ніхто й слова не казав. Цього року з метою економії по всій країні збираються закривати школи, де мало учнів, скорочувати викладацький склад, мовляв, чого платити їм гроші, якщо вчити нікого. Але найжахливіше - об'єднання класів. Особливо болюче ударить цей процес не по великих містах, а по маленьких районних центрах. Одна справа навчати 20 чоловік, абсолютно інша - 40. Як ви гадаєте, легко донести якісь знання такому натовпу? Чи будуть у цих дітей високі показники в навчанні? - ставить питання педагог. - І так діти зараз учитися не хочуть, неуважні на уроках, а що буде в майбутньому, навіть припускати не хочеться.
Перші роки трудової діяльності у Заслуженого вчителя минули в селі. 20 років тому вона викладала в класах, де було й по чотири-п'ять осіб. У ті часи ніхто й не думав закривати школи через те, що в них вчиться мало дітей. Нині в багатьох сільських навчальних закладах гуляє вітер. Дитячих голосів там давно не чутно. Зрозуміла річ, що є села, в яких одна-дві дитини, і цілком логічно, що немає сенсу заради них утримувати навчальний заклад. Але такі випадки поодинокі. Держава просто не хоче класти на свої плечі тягар відповідальності. Легше позакривати школи в кількох селах і залишити одну в районному центрі. А діти якщо хочуть, так нехай їздять. Так, є програма "Шкільний автобус", але вона діє не скрізь. Одним, можна сказати, пощастило, їх забирають з одного села і везуть до іншого. Але є і такі випадки, коли дітям доводиться полями, лісами йти по 4-5 км до школи. Безумовно, в теплу погоду прогулянка може бути приємною. А коли дощі, "каша" під ногами, холод, пронизливий до кісток, чи схоче дитина йти одержувати знання?
- Років сім тому в нашій школі навчалося 1800-1900 осіб. Торік було 900 учнів. Діти не тільки з Хмільника, а і з довколишніх сіл. Так, зараз мало дітей, але за кілька років їхня кількість збільшиться в рази, адже за останні роки багато народилося малюків. А куди, питається, вони підуть навчатися, якщо шкіл не буде? Буде та сама історія, що і з дитячими садками. Свого часу їх позакривали, будівлі продали, а зараз люди не можуть своє чадо в групу записати - місць немає. До того ж, ті школи, які діють, - у жалюгідному стані. На ремонт, оснащення технікою неможливо знайти гроші. В селах так узагалі страхіття. Багато будівель ледь дихають, їх навіть назвати школою язик не повертається, старі "убиті" хатини, - резюмує Юлія Шевченко.
Місто теж плаче
Проблема зі школами і з учнями зачепила і столицю. Зоя Воронова, вчителька англійської мови, розповідає, що в її загальноосвітній школі за останні п'ять років хоча й трохи, але зменшилася кількість охочих гризти граніт науки.
- Зараз у звичайних школах дуже мало добрих, старанних учнів. Більшість батьків вважають за краще віддавати своїх чад до гімназій, ліцеїв. Виходить, що в "простих" навчальних закладах збирається досить несприятливий контингент, ті, хто не дотягнув до планки вище. Я про це говорю з власного досвіду. При цьому можу з упевненістю сказати, раніше такого контрасту не було. Наприклад, у нас в школі учні дозволяють собі непристойно висловлюватися при вчителі. Викликаєш батьків, вони говорять, а що тут такого, не утискайте права дитини. І вигнати з школи ми не можемо, - розповідає Зоя Володимирівна. - Діти свої права добре знають, тільки ось обов'язків для них не існує. А в ліцеях і гімназіях ніхто не панькається, провинився - без суду і слідства відрахований.
Нині страждають як сільські, так і міські школи. Вимог від різних перевірочних комісій вистачає, а ось грошей для ремонту і впорядкування закладів ніколи немає. У те, що держава, зменшивши витрати на одні школи, перекине їх на інші, ніхто не вірить. Педагоги розводять руками і кажуть в один голос, що чиновники думають тільки про економію, а ось до розвитку науки і створення відповідних умов для викладання - байдужі.
Мовою цифр
У свою чергу, заступник начальника відділу статистики послуг гуманітарної сфери Державного комітету статистики Оксана Сенник розповіла "Товаришу" про значне скорочення як загальноосвітніх навчальних закладів, так і учнів у них. Якщо в 1990-1991 рр. числилися 21 825 установ, то в 2009-2010 рр. - 20 368. Найбільша кількість денних загальноосвітніх навчальних закладів торік була зафіксована в Львівській, Донецькій, Дніпропетровській і Вінницькій областях. Найменша - в Чернівецькій, Херсонській і Миколаївській.
Якщо говорити про лідируючі позиції за кількістю учнів, то минулого навчального року їх посіли Донецька (347 547), Дніпропетровська (306 428), Львівська (273 511) і Одеська (237 511) області. Останні в цьому рейтингу: Чернігівська, Чернівецька і Кіровоградська.
Необхідно зазначити, що з 1990-го по 2009-й у сільській місцевості по всій Україні "зникли" 1632 школи. За аналогічний період у селах зменшилося 706 933 учні.
Любов ІСАКОВА
Архив за 03.12.2003 – 23.12.2003
Версія для друку
