Архів: 05.03.2004 – 11.03.2004
Спасибі за мирне небо! Усю свою сорокарічну військову кар'єру Віктор Пилипко слідкував за тим, щоб його співгромадяни спали спокійно (09.03.2010)
Солдат, офіцер, генерал - усі ці віхи військової кар'єри пройшов ветеран Великої Вітчизняної війни, генерал-майор, черкащанин Віктор Пилипко. 6 березня він відсвяткував 85-річчя. Віктор Никанорович народився на Кубані, на хуторі Осінньо-Будьоннівський Кучевського району Краснодарського краю. В окопи потрапив, як і більшість його однолітків, коли йому ще не було вісімнадцяти.
-Червоній армії вдалося в кровопролитних боях зупинити німецьких фашистів під Сталінградом і на Північному Кавказі. Радянські війська пішли на Ростов з метою "закрити" німців на території Кубані, де ті просунулися до Новоросійська, - розповідає фронтовик.
Він брав участь в цих битвах у складі 44-ї армії Північно-Кавказького фронту. Під Сандеком був поранений, а після одужання, на початку літа 1943 року, потрапив у 4-й гвардійський козачий Кубанський кавалерійський корпус. В його складі визволяв Україну і брав участь в Битві за Дніпро.
- Ніколи не забуду, як ми підійшли до Дніпра. Я був дуже схвильований, адже попереду лежала ріка, змальована в творах Гоголя і Шевченка, а нашим завданням було вигнати ворога з великого Дніпра, - згадує Віктор Никанорович.
Коли німців "замкнули" на Перекопі, 4-й гвардійський козачий Кубанський кавалерійський корпус було перекинуто до Білорусі, на кордон з Польщею. Тут Віктор Пилипко закінчив шестимісячні фронтові курси молодших лейтенантів. Серед молодшого комскладу на фронті була найвища смертність - позначалося те, що саме їм доводилося піднімати і вести в атаку бійців, які постійно знаходилися на повний зріст під кулями ворожих кулеметів, осколків мін і снарядів. Коли Віктор Никанорович закінчив курси, до закінчення війни залишалося два місяці. На Далекий Схід, куди його спочатку збиралися відправити, не потрапив - його відіслали служити до Німеччини. Потім сім років служив у Туркменії, а в 1956 році вступив до Академії протиповітряної оборони.
У 1963 році Віктор Пилипко відряджався до Індонезії на посаду радника з формування протиповітряної оборони країни та її столиці Джакарти. Перебував у деяких столицях країн Варшавського договору - Варшаві, Бухаресті, Будапешті, Празі - для складання оперативно-тактичних планів і проведення оперативно-тактичних навчань. Командував полком, бригадою...
- Майже п'ять років я командував зенітно-ракетною бригадою - багатотисячним складним механізмом в умовах постійної бойової готовності до пуску ракет. За цей час на полігонах Казахстану ми провели 20 бойових пусків ракет по реальних цілях, нами була проведена величезна робота державної ваги із перекидання за кордон бойової техніки, - згадує про той період Віктор Никанорович.
У 1971 р. він був призначений начальником штабу 28-го корпусу протиповітряної оборони (м. Львів), з'єднання якого прикривали Південно-західний напрямок до Бреста.
Військову кар'єру закінчив у 1980-му на посаді першого заступника начальника штабу 8-ї окремої армії ППО, яка прикривала від можливого удару з повітря об'єкти України. Її командуючим був прославлений льотчик Великої Вітчизняної, двічі Герой Радянського Союзу Володимир Лавриненков.
Трохи більше року тому з-під пера Віктора Пилипка вийшли спогади про нелегкий життєвий шлях - книга "Судьбою павших и живых".
- Основним завданням, яке я ставив перед собою під час написання книги, було показати завзятість, героїзм, патріотизм радянських солдатів у роки Великої Вітчизняної війни, які, прийшовши на фронт необстріляними молодими хлопцями, дуже швидко ставали досвідченими бойовими командирами, - розповів Віктор Никанорович. Окрім того, автор звернувся й до молодого покоління.
"Мій близький і далекий нащадок! На своєму життєвому шляху ти зустрінешся з різними людьми. Безумовно, серед них будуть і близькі тобі за духом, яким ти готовий будеш віддати останній шматок і у всьому довіритися. Але знай і пам'ятай, що найглибшу душевну рану заподіює зрада того, кому понад усе довіряв, в кого вірив, з ким був нерозлучний і кого вважав своїм найвідданішим другом", - вчить ветеран.
Геннадій СНОЗ
Черкаська обл.
Архив за 05.03.2004 – 11.03.2004
Версія для друку
