Архів: 19.02.2004 – 05.03.2004
"Шкільні збори": корупція чи необхідність? Для багатьох навчальних закладів батьківська матеріальна підтримка - єдина можливість вижити (02.03.2010)
Ремонт і утримання дитячих садків та шкіл держава зі своїх плечей переклала на плечі пересічних громадян. Батьки за свої кошти лагодять дахи, змінюють вікна в класах, купують потрібне обладнання. Нині уряд сповна користується тим, що українці знімуть з себе останню сорочку, коли йдеться про здоров'я і навчання своїх чад.
Захист від холоду обійшовся в 11 тисяч
У 28-річної Софії Терещенко син ходить до першого класу київської державної загальноосвітньої школи. Цього року перед батьками першачків постало питання заміни вікон. Старі дерев'яні віджили своє. Та і тріщини в рамах пропускали холодне повітря. Оскільки зима цього року була досить холодною, малюки постійно мерзнули. Не рятувало й те, що діти сиділи на уроках у теплих светрах. Якщо взяти до уваги, що школярі на перервах бігають, пустують і приходять на урок спітнілими до холодного класу, то не дивно, що майже всі перехворіли на застуду.
- Поставити пластикові вікна в класі стало необхідністю, а не примхою. Коли ми звернулися до директора школи, вона сказала, що нічим нам допомогти не може. У шкільному фонді немає таких коштів, щоб скрізь змінювати вікна. І якщо ми вирішимо, то маємо ставити за свій рахунок, - розповідає Софія Терещенко. - У результаті нові вікна в наш клас обійшлися в 11 тис. грн. На кожну дитину по 510 грн. Для моєї сім'ї це дорого. Нам довелося урізувати сімейний бюджет, щоб здати ці гроші. Але іншого виходу не було. Йшлося про здоров'я дитини.
Окрім цього, сім'ї Терещенків щомісяця треба здавати до фонду школи по 30 грн, на охорону по 10 грн і безпосередньо у фонд класу. Крім цього, потрібно купувати книжки і профільні зошити для першачків. Копієчка до копієчки, і виходить досить пристойна сума.
- У молодших класах щодня мають робити вологе прибирання. Класний керівник цим не повинен займатися, школа не надає прибиральницю - виходить, і людину, яка прибиратиме клас, мають шукати батьки, - нарікає мама першокласника. - Висунути претензії до керівництва школи - безглуздо. Держава залишила їх напризволяще. Вони повинні виживати, тому багато турбот лягає на наші плечі. Усе б нічого, якби це не виливалося у солідну суму для сімейного бюджету.
Порятунок потопаючих...
Така ситуація спостерігається не тільки в державних школах по всій країні, а й у дошкільних закладах. Старі приміщення, в яких протікають дахи, тягне з вікон, двері погано закриваються - сумна повсякденна норма, на яку уряд не звертає уваги.
У цьому переконалася особисто, коли потрапила до найближчого до дому дитсадка. Зайшла під час тихої години. Скориставшись вільною хвилинкою, вихователька провела ознайомлювальну екскурсію. У дитячій спальні на стелі побачила розводи від води.
- Дах протікає. Снігу випало багато, а прибирати його нікому. Він тане, вода не встигає випаровуватися - ось і затоплює приміщення. Торік затопило групу в іншому крилі садка. Так батьки дітей лазили на дах, очищали від снігу й самі ремонтували. Увечері проситиму, щоб і наші тата почистили дах від снігу. Була б молодшою, сама прибрала б. Але вік вже не той, - засмучено каже Валентина Доброва.
На питання, а чи не повинні державні профільні служби займатися ремонтом і утримувати дитячий садок придатним для відвідування, почула, що районний відділ народної освіти, якому підпорядковується цей заклад, живе за принципом: проблеми потопаючих - справа рук самих потопаючих. Наприклад, коли садку потрібний сантехнік чи електрик, директор дає запит до райвно. При цьому роботу майстрів садок має сплатити зі своїх коштів. Слід зазначити, "свої кошти" - це фінанси, які здають батьки дітей до фонду дитсадка.
Вийшовши зі спальні, ми пройшли до кімнати для ігор. На підлозі лежали гарні книжки, кубики, машинки, ляльки. Як виявилося, усе це було куплене за рахунок батьків. Розглядаючи дитячі речі, відчула протяг з вікна.
- У нас проблема з вікнами. Вони старі. Ми їх заклеюємо - не допомагає. Хочемо поміняти. Але це дуже дорого, - розповідає вихователька. - Хотіли перед виборами знайти спонсорів, де там - ніхто не відгукнувся на прохання. Вимагати від батьків? Так вони й так багато що роблять. Купують розвивальні ігри, ліжка, посуд, засоби для миття й порошки, а також килими і тюлі. Річ у тім, що держава нам взагалі не допомагає, хоча ми перебуваємо під її опікою.
У роздягальні зіткнулася з Єлизаветою Христюк, вона прийшла забрати дитину. Жінка розповіла, що її син ходить у садок усього кілька місяців. Але щоб потрапити в групу, їм довелося купувати ліжко.
- Директор садка по-людському пояснила, що місць немає. Не вистачає ліжок. Нам сказали, якщо ми його купимо - дитину візьмуть. Ми придбали. Так, дорого, але іншого виходу не було. До того ж на цьому ліжку спить мій син, - підкреслює жінка.
Діти державі байдужі
Завуч київської школи Тетяна Млинова, у свою чергу, нарікає, що вчителям багато що для класів доводиться купувати за свої кошти. Зокрема й робити ремонт.
- Педагоги одержують мізерні зарплати, за ці гроші дуже важко прожити. Ви зрозумійте, вчителі - це фанати своєї справи. Це особливі люди, які й останню копійку викладуть для облаштування кабінетів, придбання нової літератури. Багато хто каже, що школа зухвало вимагає і вибиває гроші. Так, ми збираємо до свого фонду. Але без фінансової допомоги навчальному закладу просто не вижити. Якщо нам, учителям, затримують зарплату, говорять, що грошей немає, то що вже казати про виділення коштів на ремонт. Хоча він дуже потрібен. Той самий дах має таку властивість, як протікати, вікна - несподіваним чином розбиватися, парти - ламатися, - підкреслює завуч. - І лагодити все це треба.
Справді, нині держава поставила в таке становище навчальні заклади, що їм просто необхідна фінансова допомога. Однак спонсорів зараз удень зі свічкою не знайдеш. Залишається єдиний вихід - просити підтримки в батьків. Хтось розуміє ситуацію і виділяє зі скромного сімейного бюджету кошти. Інші приймають у штики й починають писати скарги до міських адміністрацій, мовляв, школи і садки займаються здирством - вживайте заходів. Так, ніхто не заперечує, що ті чи інші установи можуть зловживати повноваженнями. Усяке трапляється. Однак у більшості випадків дитячі установи залишилися за бортом державної уваги й належної підтримки.
До того ж, держава через райвно, санепідемстанцію висуває школам і садкам низку вимог, та на їхню реалізацію грошей не дає. Наприклад, те саме вологе прибирання, ліжка в групах, облаштування приміщень тощо. Мало того, що уряд навмисно перекладає свої обов'язки на плечі пересічних громадян, так ще й нацьковує їх одне на одного. Видно, так вигідно державі, тоді як батьки воюватимуть проти вчителів, головний винуватець залишиться осторонь. Виходить, що в чиновників свої турботи, і їм немає діла до простих українців. Навіть якщо це діти.
Любов ІСАКОВА
Архив за 19.02.2004 – 05.03.2004
Версія для друку
