Куди течуть "українські мізки". Багато хто з кращих українських фахівців мусить виїжджати з країни, щоб реалізувати свій потенціал (15.12.2009)
Відкриття українських учених відомі в усьому світі. При цьому наукові досягнення в самій Україні - явище, яке не дає приводів радіти. Найсвітліші голови залишили країну у 1990-ті, а в розвитку й підтримці талановитої української молоді і перспективних науковців держава не зацікавлена. Якщо уряд негайно не вдасться до конкретних дій, за кілька років ми можемо залишитися без наукового розвитку як такого.
Наукова самореалізація неможлива
Молекулярний біолог Наталія Шульга у 1990-х залишила Україну й вирушила до США. На розвиток науки за кордоном вона віддала 13 років, пропрацювала понад 10 у Дослідницькому інституті Рочестера. Там винайшла метод, завдяки якому можна спостерігати живу клітину в тривимірному просторі й у реальному часі. Головна причина, що штовхнула її тоді на виїзд, - професійна самореалізація.
- У мене було два шляхи: або пиріжки на базарі продавати, або виїжджати й займатися наукою в інших країнах. В Україні не було з чого й на чому робити наукові відкриття. Застаріле обладнання, невиплата зарплат ще більше погіршували ситуацію. Усі, хто відчував у собі сили, був мобільним й сповненим енергії - виїхали за кордон, - розповідає про тогочасну ситуацію учений. - Річ у тому, що для людей, пов'язаних з науковими дослідженнями, технологіями, найголовніше - самовираження. Якщо вони не знаходять шляхів для самореалізації у своїй державі, то, безумовно, їдуть до інших країн. Це й породжує проблему витоку знань.
Справді, у перехідні 1990-ті Україну сколихнуло кілька хвиль так званого "витоку мізків". Про масштаби цього явища можна говорити за орієнтовними даними офіційної статистики. Починаючи з 1991 року, за кордон тільки на постійне місце проживання виїхали 675 українських докторів наук. Основний пік припав на 1994-1996 рр. За оприлюдненою інформацією, 39% наукової еліти, що виїхала, працевлаштувалися в Росії, 37% - у США і 24% - у більш ніж 10 країнах світу, серед яких Німеччина, Канада, Ізраїль, Польща. За період із 1995-го по 2004 рік ця тенденція знизилася, але й досі є. За даними Держкомстату України, протягом останніх п'яти років виїхали 123 доктори і 575 кандидатів наук. Більшість з них (приблизно дві третини) віком до 50 років, в якому діяльність учених найпродуктивніша.
Звісно, це далеко не повна інформація, що відображає реальний стан. Адже ніхто не враховує кількість наукових діячів, що працюють за кордоном за контрактом, і ніхто не може назвати точну кількість перспективних фахівців з вищою освітою, які емігрували. Останні, у свою чергу, також становлять величезний інтерес для розвинених країн.
Треба враховувати, що в Україні доктор від доктора й кандидат від кандидата різниться. Як зазначають деякі незалежні експерти, серед учених, виїхали з країни, переважають перспективні дослідники, які вірять у можливість самореалізації. Це фахівці в галузі хірургії, математичного аналізу, біології, фізики твердого тіла, фізики напівпровідників, будівельної механіки, механіки твердого тіла. Можна сміливо говорити, що 40% докторів наук, що виїхали, спеціалізувалися на технічних, 20% - медичних, 18% - на фізико-математичних науках.
Причини "витоку мізків"
Як вже наголошувалося, багато молодих фахівців і перспективних учених залишили Україну, сподіваючись використати свої знання і розробки за кордоном. Окрім цього, на рішення про від'їзд вплинули й інші чинники. Серед них слід виділити: морально застарілу технічну базу для перспективних напрямів науки, відсутність відповідної оплати, фінансових можливостей і потреб у впровадженні у виробництво новітніх розробок вітчизняних науковців. Та й соціальна політика України, в якій відсутні цільові програми та законодавча база зі створення сприятливого середовища для розвитку інтелектуального потенціалу, має свій негативний вплив.
Нині з наявних законодавчо встановлених стимулів жоден не можна назвати достатньо ефективним. Так, підвищені пенсії науковцям навряд чи приваблять молодих фахівців, яким з низьким рівнем оплати праці треба відпрацювати в науковій сфері встановлений термін, для того щоб за кілька десятків років одержувати підвищену пенсію. Ця пільга дуже віддалена в часі й у зв'язку з нестабільністю законодавчої бази не зможе слугувати стимулом для залучення талановитої молоді в наукову сферу. Окрім цього, не систематизовано й недостатньо використовується такий стимул, як видача підвищених стипендій талановитим студентам - переможцям конкурсів і олімпіад, не розглядається на державному рівні питання їхнього подальшого працевлаштування.
Щодо ставлення уряду до підтримки наукових діячів, хочеться пригадати відомий у профільних колах випадок, що стався 1971 року. На одному зі з'їздів фармакологів Радянського Союзу зустрілися два професори - радянський і угорський. Ханс Кноль був одним зі співавторів препарату ношпа, завдяки чому став мільйонером. Академік Олександр Черкес - співавтором ефективного препарату для лікування отруєнь солями ртуті, кадмію, свинцю, а також багатьох захворювань - унітіолу. Його винагорода була не те що мізерною, а просто несправедливою. Воно дорівнювала 50 карбованцям. Незважаючи на те, що минуло 40 років - ставлення в нашій державі до учених та їхньої праці не змінилося.
Вчених не буде?
Приводів для радості, що зараз зменшився до мінімуму витік українських мізків, немає. Це лише свідчить про те, що країні катастрофічно бракує висококваліфікованих молодих фахівців.
- Українська освіта дає широкий кругозір, при цьому немає акценту на підготовку вузькоспеціалізованих кадрів. На кафедрах точних наук молодь здобуває освіту за теоретичними даними, а не практичними. Вона не має доступу до нових відкриттів, інформації, не має змоги працювати в оснащених за останнім словом техніки лабораторіях. Такого в світі ніде немає, - обурено зауважує Наталія Шульга. - Але проблема української науки не тільки в тому, що вона не має грошей, але і в тому, що вона кланова й пов'язана з корупцією. В наукових верхах сидять люди, які вже мали бути на пенсії - вони лише займають місця молодих дослідників.
За прогнозами молекулярного біолога, за кілька років наша країна взагалі може залишитися без наукових кадрів. Їм просто ніде буде працювати. Ми маємо справу з тим, що менш ніж 5% людей продовжують працювати за своєю спеціальністю, отриманою у ВНЗ.
- Система готує кадри, яким ніде працювати. Особливо це стосується фахівців точних наук. Останні 20 років в Україні спостерігається зменшення інтелектуального потенціалу у виробництві. Більшою мірою усе купувалося і купується за кордоном, при цьому мало вкладається в розвиток технологій на підприємствах, успадкованих від Радянського Союзу. У зв'язку з цим, багато молодих людей вступає до аспірантури в університети інших країн і потім вже не повертається до України, - констатує Наталія Шульга.
Українські університети нерентабельні
Давно канули в небуття ті часи, коли вітчизняні університети вважали одними з найпрестижніших у світі. В академічному рейтингу 500 кращих університетів світу нам місця немає.
Єдиний світовий рейтинг, куди потрапляють українські університети - наймасштабніший за розмірами аналіз університетів, який з 2004 року проводять і опубліковують Лабораторія кіберметрики (Cybermetrics Lab), дослідники Центру інформації і документації (Centro de Informacіуn у Documentaciуn, CINDOC) Національної дослідницької ради Іспанії (National Research Council, CSIC). Називається цей рейтинг Webometrics 6. У перші роки аналізували понад 10 тис. світових ВНЗ, 2009 року кількість збільшилася до16 тис.
Київський національний університет ім. Тараса Шевченка 2008 року посів 1481-ше місце, 2009-го його рейтинг впав до 1613-го місця. Національний технічний університет України "КПІ" 2008 року отримав 2205-те місце, 2009-го - поліпшив свій показник до 2173-го. Донецький національний технічний університет в 2008 році удостоївся 2382-го місця, 2009-го - піднявся до 1723-го. Львівський національний університет ім. Івана Франка 2008 року посів 2581-ше місце, 2009-го - 2223-те. Харківський національний університет ім. Василя Каразіна 2008 року був на 2629-му місці, 2009-го - на 2570-му. Національний університет "Києво-Могилянська академія" 2008 року мав 2802-й показник, 2009-го - 3111-й.
- Досі в українському суспільстві є відокремлення науки від освіти у просторі й часі, адміністративно й ідеологічно. Українські університети не мають умов для повного тренінгу науковців на ІІ-ІІІ освітньому рівні й об'єктивної оцінки якості досліджень аспірантів. Це також є причиною того, чому вітчизняні ВНЗ не посідають найкращі місця в академічних рейтингах світу й чому в Україні не скоро з'являться лауреати Нобелівської премії, - вважає науковець.
Далі Наталія Шульга наголошує, що такий стан українських ВНЗ ніяк не усвідомлюється суспільством, а гальмування реформи іде саме з верхівки влади. Виявляється, що правда про стан наукової сфери, яка в усьому світі базується на першокласній вищій освіті й зосереджена у провідних університетах, для українських чиновників не є стимулом до удосконалення. У них не виникає здорового бажання позмагатися зі світовими лідерами. А тому що реально змагатися важко, робляться спроби піти легшим шляхом - через підміну смислу і критеріїв оцінки якості на кількісні показники, що не відповідають сучасним вимогам і реальному стану речей.
Любов ІСАКОВА
Останні новини
Версія для друку
