Архів: 18.04.2005 – 04.05.2005
Соціалізму альтернативи немає. Денис РУСАК: "Тому СПУ ніколи не зникне з політичної карти України!" (11.01.2012)
Напередодні Різдвяних свят Харків відвідав заступник Голови СПУ з питань ідеології Денис Русак. Він познайомився з планами обласної партійної організації соціалістів щодо виконання рішень ХVII з'їзду СПУ, привітав з 70-річним ювілеєм ветерана партії, голову Харківської обласної громадської організації "Захист дітей війни" Віктора Олексійовича Мілюкова та в редакції "Проспекта Правды" відповів на ряд запитань, які цікавлять наших читачів.
- Після ХVII з'їзду СПУ на сторінках нашої газети з'явилася нова рубрика "Соціалізму альтернативи немає". Прокоментуйте цю ідеологему нашим читачам.
- Власне у Європі та й не тільки - у США, Латинській Америці, навіть у Африці й Азії - останні економічні та суспільно-політичні кризи продемонстрували, що моделі капіталістичної економіки, де превалює фінансовий спекулятивний капітал, а не розвиток виробництва, як і соціал-демократичного устрою суспільства - недосконалі. Це передбачив ще Карл Маркс, коли писав, що немає такого злочину, на який би не пішов великий капітал заради власного надприбутку. У 50-60-ті роки ХХ ст. цю теорію поновив відомий політолог і економіст Арно Петерс, коли визнав, що капіталістична економіка не є базисом для побудови справедливого суспільного устрою, це хрематистика - капітал заради капіталу, а не задоволення базисних економічних потреб населення. Протягом останніх років ми всі на власні очі побачили, як швидко в Україні, що перейшла на капіталістичні рейки, зруйнували все, що майже століття будували: промисловість, сільське господарство, систему соціального захисту населення, високі досягнення науки, освіти, медицини. І зробили це заради надприбутку окремих осіб. А ті, хто ще вчора, працюючи на державних підприємствах, жили гідно, нині перетворилися на жебраків.
Сучасний спекулятивний капітал за своєю природою працює на тих, хто його привласнює, нічого не будуючи, не займаючись наукою, творчістю тощо. Він не збагачує ні суспільство, ні людей, які власною працею його примножують. Криза довела, що країни, які встояли наприкінці ХХ ст., не зруйнували в себе соціалістичний устрій, як-то: Куба, Венесуела, В'єтнам, Білорусія - значно легше перенесли її потрясіння. Звичайно, у них теж є чимало проблем, пов'язаних з інфляцією, девальвацією національних валют тощо, але такого зубожіння народу, як в Україні, немає. Ще Ленін нас попереджав, що "капіталізм - це жах без кінця". Тому неможливо реформувати буржуазне суспільство, неможливо на базі капіталістичної економіки побудувати суспільство справедливого розподілу, забезпечити гідне життя більшості народу. Бо держава стоїть на захисті капіталу та її власників, а не виробництва та людини праці. Згадаймо, як під час кризи в США та в Європейському Союзі уряди, у тому числі й український, рятували банки, а не заводи, не сільськогосподарське виробництво.
- Соціалісти природно своїми програмними цілями вважають побудову в Україні сучасного соціалізму. Які основні постулати теорії побудови соціалістичної економіки ХХІ століття і як СПУ збирається втілювати їх у життя?
- Насамперед слід повернутися до планової економіки (фактично на найближчі роки економічна ситуація вимагає конвергенції моделей, що поєднують в собі елементи неодирижизму та неокейнсіанства), щоб у найкоротші терміни зробити те, чого капітал не зробив. (Хоч варто наголосити, що, окрім самозбагачення за рахунок привласнення того, що держава будувала 70 років та корисних надр, капітал не зробив нічого перспективного для держави!) А саме: необхідно невідкладно, в терміни п'ятиріччя, повернути під контроль держави всі бюджетоутворюючі та містоутворюючі підприємства (областей, районів, міст, селищ міського типу) та направити капіталопотоки цих підприємств на створення нових динамічних галузей 5-х та 6-х технологічних укладів. В іншому випадку, через років 10-15 олігархи з виведеними капіталами залишать країну (світові спекулятивні ринки забезпечать їм більшу доходність, аніж статичні непереозброєні українські підприємства, це прописні закони хрематистики - гроші заради грошей, а не заради добробуту працюючої людини).
Для прикладу: в усьому світі, років через 20 металургія, що нині приносить до бюджету України немалі доходи, відійде на задвірки економіки, бо основні споживачі металу - машинобудівні та будівельні підприємства перейдуть на композитні матеріали - більш міцні, легкі, екологічно чистіші. Уже сьогодні слід розвивати наукові дослідження в напрямку надтвердих матеріалів та композитних сполук, аби завтра не лишитися з пустим бюджетом. Далі, передбачивши високотехнологічні та прогресивні галузі промисловості, слід негайно взяти їх під контроль держави, тобто націоналізувати. Бо в Україні державні підприємства зарекомендували себе в соціальному плані краще, ніж приватні (яскравий приклад - харківський "Турбоатом").
Наступні кроки - усі банки, нафтовидобування та виробництво бензину, енергетику теж взяти під контроль держави. Наскільки важко це б не було - а те, що це буде важко, підтверджує досвід Венесуели. Свій внесок у сповільнення темпів націоналізації та побудови виключно соціалістичної економіки у Венесуелі зробили колабораціоністи, які робили статки на венесуельській революції. Тому ми це маємо врахувати, пам'ятаючи й про власний досвід 2004 року, коли майданні революціонери швидко домовилися з олігархами та продовжили будувати ліберальну економіку, де ВВП держави належить декільком родинам, включаючи родини майданних революціонерів. Як приклад - родина Ющенка!
Інакше бюджет не заповнити, і буде відбуватись те, що взяло початок в Україні за часів правління лібералів - підвищення пенсійного віку, пенсійна та соціальна незахищеність, а далі - імпорт дешевої азійської робочої сили, адже вона не вимагатиме соціального захисту.
Соціалісти передбачають, що держава як власник буде поступово підвищувати заробітну плату працівників (передовсім базових галузей), довівши її до 40% у порівнянні з нинішніми 10% у собівартості продукції; знижувати рентабельність за рахунок обмеження суперприбутків, як у Скандинавських країнах; повертатися до безкоштовної освіти, державної медицини. Це дуже схематичне пояснення. Можливо, декому воно здасться навіть утопічним. Але коли затвердимо нову Програму СПУ, у ній все буде викладено докладно. І аналізуючи досвід інших країн та теоретичні праці найвидатніших економістів сучасності, особисто я переконаний, що СПУ - на правильному шляху. Він буде тернистим і довгим, але на нього Україна обов'язково стане. Іншого шляху в майбутнє немає. Тому СПУ ніколи не зникне з політичної карти України.
Записала Ольга ФАЛЬКО
Архив за 18.04.2005 – 04.05.2005
Версія для друку
