Гайнц Фішер:професор, соціаліст, президент
Вже вкотре за останнє століття на чолі Австрії стоїть представник Соціал-демократичної партії (17.11.2009)
9 жовтня нинішньому президентові Австрії Гайнцу Фішеру виповнився 71 рік. Австрійці з нетерпінням чекають заяви президента про те, чи балотуватиметься він на другий термін (вибори в країні відбудуться вже навесні). Спеціалісти-політологи визнають, що в разі ствердної відповіді очільника країни на це питання на виборчих перегонах достойних конкурентів йому знайдеться небагато. Та це й не дивно, адже, перебуваючи на посаді Федерального президента, Фішер зумів завоювати любов та довіру народу. А крім того, він представляє соціалістичні сили Австрії, що традиційно здобувають у країні широку підтримку виборців.
Здобути довіру, або Шлях до лідерства
Соціал-демократична партія Австрії - одна з найстаріших партій країни, що незмінно має значну підтримку австрійців. Соціалістичний рух та об'єднання почали зароджуватися в Австрії ще в середині 19-го століття. Політичне утворення, що тоді мало назву Соціал-демократичної партії робітників Австрії, було офіційно засноване наприкінці грудня 1888 року. Поступово популярність соціалістів набувала все більших обертів, доки в 1911 році вони не здобули найпотужніше представництво в парламенті з-поміж усіх політичних сил.
Доба так званої "Першої республіки" в історії Австрії (а це період від падіння Австро-угорської монархії і до початку Другої світової) ознаменувалася запеклою боротьбою лівих та правих сил. По один бік політичних барикад перебували соціал-демократи, по інший - заможні промисловці, яких підтримувала Римо-католицька церква. Зіткнення прихильників цих двох сил у Шатендорфі 30 січня 1927 року стало причиною загибелі чоловіка і дитини. У їхній смерті звинуватили кількох представників правого крила, та суд виправдав їх. Це здійняло хвилю обурення, апогеєм якого став масовий страйк робітників. На Віденській площі юстиції поліції було наказано відкрити вогонь по учасниках протестів, унаслідок чого 84 особи було вбито, а понад 600 - поранено. Інцидент увійшов в історію як Липневе повстання 1927-го, знане також як "Чорна п'ятниця".
У період австро-фашистської диктатури (1934-1938 роки) та окупації Австрії Німеччиною (1938-й - 1945-й) партію соціал-демократів було заборонено, а її членів жорстоко переслідували. Однак одразу ж після битви за визволення Відня (13 квітня 1945 року) діяльність партії було поновлено - тепер під назвою Соціалістичної партії Австрії. В грудні 1945-го відбувся її перший після 1933 року конгрес. А представника лівих сил екс-канцлера Карла Реннера було обрано новим президентом країни на засіданні Федеральної асамблеї 20 жовтня 1945 року.
Травматичний досвід фашистської гегемонії став гірким уроком як для правих, так і для лівих політичних сил, змусивши їх забути про розбрат і шукати шляхів примирення задля післявоєнної реабілітації країни. Так було утворено нову велику коаліцію між Соціалістичною партією Австрії та Народною партією Австрії. На рахунку коаліції чимало досягнень: прийняття закону про відпустки робітників, погодження для них достойного соціального пакету. Економічне зростання та соціальна рівність стали двома найбільш пріоритетними напрямами діяльності влади. Крім того, Австрія позиціонувала себе як нейтральна країна, що не планувала входити до жодного мілітаристського блоку.
Після смерті Карла Реннера Федеральним президентом було обрано Теодора Кьорнера, йому на зміну згодом прийшов Адольф Шерф, який обирався на два терміни поспіль, а потім Франц Йонас. Усі вони дотримувалися соціал-демократичних поглядів. Тим часом у Франкфурті - в сусідній Німеччині - було створено Соціалістичний Інтернаціонал, до якого австрійські соціалісти увійшли як одна з партій-засновників.
У 1967 році партію очолив Бруно Крайскі, якого вважають одним із провідних державних діячів Другої республіки. А в жовтні 1971-го Соціалістична партія здобула абсолютну більшість у парламенті, тримаючи ці позиції протягом наступних
13-ти років. Одним із найважливіших здобутків цього періоду вважається ухвалення в 1974 році закону про
40-годинний робочий тиждень, проект якого запропонували соціалісти.
Утримати довіру, або Нова конфронтація з правими
Після парламентських виборів 1983-го Соціалістична партія утворює нетривалу коаліцію з австрійською Партією свободи, однак їхня співпраця швидко сходить нанівець, зокрема у зв'язку з посиленням націоналістичних тенденцій у лавах "свободівців". Канцлер (а з травня 1988-го і новий лідер соціалістів) Франц Враніцкі перервав діяльність так званої "малої коаліції" та закликав до проведення нових виборів. У листопаді 1988 року соціалісти знову здобувають найбільше голосів та утворюють велику коаліцію з Народною партією. Сам Враніцкі здобув широке визнання і повагу на батьківщині та за кордоном завдяки його позиції відкритості щодо злочинів нацизму. Він став першим канцлером Австрії, який у своїй промові перед парламентом відверто заявив про злочини, скоєні австрійськими нацистами під час Другої світової, - до цього тема лишалася своєрідним табу в суспільстві. Враніцкі також ужив низку заходів, аби вшанувати жертв нацистського режиму.
У жовтні 1988 року конгрес Соціалістичної партії вирішив, що настав слушний час для реформ. Було оновлено партійну програму, затверджено новий статут. Хоча основні пріоритети - соціальна демократія, свобода, рівність, справедливість та солідарність - лишилися незмінними, та партійці заявили про свою відкритість до нового і готовність до змін. Пізніше, в червні 1991-го, назву партії було дещо видозмінено на "Соціал-демократичну партію Австрії".
Однак вибори 1999 року наробили в країні чимало галасу. Річ у тім, що багато хто з австрійців висловлював невдоволення так званою пропорційною системою, якою вже багато років регулювався в країні розподіл урядових посад між представниками різних партій. Згідно з чинним порядком, практично всі важливі посади обіймали представники правлячих партій, що унеможливлювало ефективну діяльність опозиції. На цьому невдоволенні зуміла зіграти Партія свободи на чолі з молодим амбітним лідером Йоргом Гайдером. За результатами виборів Соціал-демократична партія таки здобула більшість голосів, однак Партія свободи завоювала другий результат, дещо випередивши представників Народної партії. Хоча за соціал-демократами лишалося право сформувати новий уряд, вони не змогли підшукати партнерів по коаліції, адже лідер "народівців" Вольфганг Шюсель вступив у переговори з Партією свободи, результатом чого стало утворення в лютому 2000 року правоцентристської коаліції та отримання Шюселем посади канцлера. Вперше за 30 років соціалісти опинилися в опозиції.
Результати виборів спричинили бурю обурення в Австрії та за її межами - Євросоюзом було впроваджено санкції щодо країни, а Ізраїль на знак протесту відкликав свого посла в Австрії. В результаті зміни не забарилися. На президентських виборах у квітні 2004 року переміг кандидат від соціал-демократів Гайнц Фішер, одним із найважливіших принципів якого став пошук взаєморозуміння між різними політичними силами. До 2006-го Австрією керували президент-соціаліст і парламент правого спрямування, аж доки на наступних виборах Соціал-демократична партія не здобула більшості (66 місць у парламенті), випередивши "народників", з якими пізніше, після тривалих переговорів, було створено нову велику коаліцію.
Виправдати довіру, або Президент, якому не байдуже
Обраний на посаду президента в 65-річному віці, Гайнц Фішер зарекомендував себе як виважений та мудрий політик. Його політична кар'єра триває вже понад сорок років, упродовж яких він обіймав чимало важливих державних посад (зокрема, тричі обирався на посаду голови Національної асамблеї).
Гайнц Фішер народився у місті Грац і здобув освіту в класичній гімназії, яку закінчив 1956 року. Його батько, доктор Рудольф Фішер, мав досвід державної служби, тож Гайнц рано зацікавився політикою. Ще в середині 50-х він приєднався до осередку прихильників соціал-демократичного руху, що діяв при школі. Вступивши до Віденського університету, аби вивчати право, Фішер залучився до Австрійської Національної студентської спілки, беручи участь в роботі її центрального комітету в своєму вузі, а також і загальноавстрійського комітету.
Наприкінці 1961-го - року, коли Гайнц захистив докторську дисертацію, - його запрошують працювати правовим консультантом при соціал-демократичній фракції у парламенті. Влітку ж 1963-го він офіційно обіймає посаду заступника секретаря фракції. В парламенті Фішер тісно співпрацював із Бруно Крайскі - саме він написав молодому політику рекомендаційного листа для участі у гарвардських семінарах професора Генрі Кісінджера влітку 1967-го.
У цей період Фішер знайомиться зі своєю майбутньою дружиною, Маргіт, і 20 вересня вони одружуються. Австрійці дуже приязно ставляться до першої леді країни, адже Маргіт Фішер активно займається благодійництвом та бере участь у реалізації численних важливих соціальних проектів. З 1995 року вона очолює Раду жіноцтва Австрії, а наразі працює над створенням у Відні спеціального інтерактивного Центру наук. Подружжя має двох дорослих дітей - Філіпа, що займається менеджментом, та Лізу, яка є медиком.
З 1978 року доктор Фішер працював на посаді доцента в університеті Інзбрука, а в 1994-му був призначений професором. Віддаючи належне своєму однопартійцеві та колезі по парламентській діяльності, 1993 року Гайнц Фішер публікує книгу "Доба Крайскі", а 1998 року виходить його автобіографічна книга "Роздуми". З-поміж найновіших публікацій слід відзначити "Час змін", що побачила світ у 2003-му. Вона присвячена урядовим переговорам 1999-2000 та 2002-2003 років. До слова, сам Фішер брав участь у всіх організовуваних соціал-демократами переговорах, починаючи з 1975 року.
Фішер був членом австрійського парламенту (Національної ради) з 1971 року. В 1992-му його також обирають заступником голови Партії європейських соціалістів (цю посаду Фішер обіймав аж до його обрання президентом Австрії). Крім того, в 1994 році він став головою Європейського Форуму за демократію та солідарність - міжнародної організації, покликаної сприяти розвитку демократичних структур у колишніх країнах Східного блоку.
На виборах 2004 року Гайнц Фішер здобув 52,4 процента голосів виборців, випередивши свого головного конкурента, представницю Народної партії Австрії Беніту Фереро-Вальднер. Відтоді, як Фішер прийняв президентську присягу 8 липня 2004 року, його популярність продовжує зростати і, згідно з опитуванням, чимало австрійців вважають його найбільш гідним довіри політиком в країні. Як наголошують політологи, це не в останню чергу пов'язано з умінням президента уникати конфліктів та виступати модератором у політичних суперечках. Ще до висунення кандидатури Фішера на посаду президента він часто говорив, що прагне уникати прямої конфронтації з людьми - і вважає це своєю значною перевагою. На офіційному сайті президента Австрії зазначено, що доречним описом життєвої позиції Гайнца Фішера могла б стати така цитата видатного філософа науки Карла Попера: "Я можу мати рацію, і ти можеш мати рацію, але у нас обох є спільний обов'язок - підійти якнайближче до правди".
Економічна стабільність, дотримання Конституції та законодавчих норм, турбота про незахищені верстви населення - ось деякі з пріоритетів діяльності президента Фішера. "Один із найважливіших показників якості суспільства - це його ставлення до найслабших членів спільноти, - заявив президент у своїй промові
26 жовтня 2004 року. - Ми маємо надати допомогу слабшим мешканцям нашої країни, що лишаються на узбіччі суспільства". Ці слова для австрійців не звучать як порожні гасла, адже вже не одне десятиріччя ці принципи втілює в життя очолювана соціал-демократами влада, а сьогодні їх уособленням є й президент Гайнц Фішер. Президент, що, не потребуючи палаців, ось уже 33 роки мешкає з дружиною в одному й тому самому будинку в Йозефштадті - одному з районів Відня, а на дозвіллі любить погортати одну з книжок із домашньої бібліотеки, що налічує понад п'ять тисяч томів.
Ірина ШУВАЛОВА
Останні новини
Версія для друку
