Піднебесна республіка чи народна імперія? ХХ століття стало найтяжчим і водночас найдивовижнішим часом в історії Китаю (03.11.2009)
1 жовтня цього року бучно і з розмахом відзначила своє 60-річчя Китайська Народна Республіка. Приводів ділитися своєю радістю зі світом у китайців зараз вистачає як ніколи. "Новий планетарний лідер", "надія світової економіки" - такими епітетами і оком не зморгнувши нагороджують колишню Піднебесну імперію журналісти й дослідники. А головне - вони, як не крути, недалекі від істини. Китай не перестає дивувати прогнозистів, і, вочевидь, списати все це на загадкову східну натуру недостатньо. Про причини й передумови китайського економічного дива, яке вже не раз примушувало серйозних дядечок-експертів цмокати язиками й кусати лікті, не зайвим буде поговорити докладніше.
Хмарочоси над пагодами
Нині Китай - це четверта за розміром і третя за економічною потужністю країна у світі. Її столиця Пекін - сучасний мегаполіс із населенням понад 17 млн жителів. Однак поряд із надсучасними спорудами (частина яких з'явилася в рамках підготовки до проведення тут літніх Олімпійських ігор 2008 року) у місті чимало будівель, які були зведені в 1950-1970 роках за взірцем радянської архітектури. А з ними мирно сусідять давні пам'ятки - такі, як споруджений ще в XV ст. відомий Храм Неба чи кам'яні мости та пагоди ХІІ ст. Узагалі ж найдавніші археологічні знахідки на території Китаю сягають віку понад 5 тис. років, а ієрогліфічне письмо, що ним послуговуються китайці, вважається найстарішим на землі. Водночас зараз у Китаї налічується найбільше у світі користувачів інтернету та мобільних телефонів на одну країну, а кількість фахових науковців тут сягає майже мільйона (в цьому КНР поступається лише Сполученим Штатам). Країна контрастів, один із потенційно найсильніших гравців на світовій політичній та економічній арені - важко повірити в те, що лише півстоліття тому це була цілковито ізольована держава, а ще 1949 року рівень писемності населення в ній не перевищував... 20%.
Практично протягом всього ХХ ст. - аж до початку 1980-х, коли новий лідер країни Ден Сяопін проголосив курс реформ та відкритості - величезна держава переживала важкі часи. На початку століття Китай, різні області якого перебували під цілковитим контролем окремих (часто свавільних і жорстоких) воєначальників, розривала постійна боротьба між комуністичними загонами та націоналістичними силами партії Гоміньдан, очолюваної Чаном Кайши. 1926-го гоміньданівці здійснили воєнний переворот у Кантоні, а вже 1927 року, здолавши спротив комуністичних загонів, націоналістичні сили здобули контроль над більшою частиною держави. Однак восени 1931-го ситуація різко ускладнилася, коли до Китаю вторглися японські війська, швидко захопивши територію Маньчжурії (історична територія площею майже 1 млн кв. км у північно-східній частині країни) і заснувавши там свою маріонеткову державу Маньчжоу-Го. Спочатку Чан Кайши обрав стратегію компромісу з японцями - однак антияпонські настрої як у суспільстві, так і власне у лавах Гоміньдану все посилювалися, що змусило Кайши (взятого в заручники своїми ж генералами) погодитися на союз із комуністичними силами та створення єдиного фронту для боротьби з японською агресією.
Після поразки Японії у Другій світовій у Китаї з новою силою розгорілася громадянська війна. Радянські військовики допомогли організувати й вишколити комуністичні війська, надали їм допомогу з озброєнням. Вже восени 1948-го лави комуністичної армії налічували до 600 тис. вояків. У цей період очолювані генералом Лінем Бяо сили комуністів перейшли у відкритий наступ. 24 квітня 1949 року було захоплено гоміньданівську столицю Нанкін, з якої попередній уряд утік спершу на південь країни, в Кантон, а згодом - на острів Тайвань. Так завершилася третя громадянська війна в Китаї. А 1 жовтня 1949 року в Пекіні на Тянаньменьській площі лідер комуністів Мао Цзедун проголосив створення Китайської Народної Республіки.
Великий стрибок... у невідомість?
Прийшовши до влади, в ближчі роки комуністичні сили спромоглися добитися відносної стабільності в країні, а головне - її єдності (що можна вважати значним досягненням, зважаючи на гігантську територію, а також на те, що в Китаї живуть представники багатьох етнічних груп, які спілкуються різними мовами).
Економіка держави мала цілковито регулюватися шляхом державного планування. Одним із перших заходів, ужитих новою владою, став перерозподіл землі, яку конфіскували в багатих землевласників і розподілили між бідними селянами. Запровадження цієї стратегії призвело до серйозних суперечок у правлячій верхівці Комуністичної партії. Лідер прибічників помірної економічної політики Лю Шаоци наполягав на тому, що з колективізацією слід зачекати, допоки не буде достатньо розвинена промисловість країни. Очільник радикальнішої фракції Мао Цзедун дотримувався протилежних поглядів - і саме його точку зору взяли за основний план дій. З 1958-го, коли колективізація була більш-менш завершена, настав час для "Великого стрибка вперед" - економічного та соціального плану, розрахованого на п'ять років - з 1958-го по 1963-й (по суті, китайської "другої п'ятирічки"), але переважно згорнутого вже 1961 року через спричинені ним наслідки. Річ у тім, що в рамках індустріального "стрибка" виробництво сталі було проголошене надзавданням кожного пересічного громадянина. Доходило до абсурду: мініатюрні плавильні печі були встановлені в кожному обійсті, в кожній установі. Очевидиця тих подій Юнг Чанг, нині професорка Лондонського університету, згадує у своїй автобіографічній книжці "Дикі лебеді - три доньки Китаю" про те, що роботу однієї з китайських лікарень, в яку вона, тоді школярка, навідалася до хворої вчительки, було майже унеможливлено через те, що весь медичний персонал мав постійно слідкувати, аби не загасав вогонь у їхній плавильній пічці. Незважаючи на багатий урожай, більшість зерна так і лишилася в полях. Адже селяни практично не мали часу збирати рис чи зернові, гнучи натомість спину над плавильнями. Усе це - а на додачу несприятливі погодні умови, навала сарани, а також істеричне завищення місцевими керівниками цифр щодо зібраних урожаїв (а отже, й щодо зерна, що підлягало конфіскації) - призвело до величезних людських втрат. Та не встигла країна оговтатися, як на неї чекав новий "сюрприз" від Великого Керманича (таким був один із найпопулярніших напівофіційних титулів Мао) - "Культурна революція", на період якої практично не діяли школи, було закрито ВНЗ, паралізовано економіку, тяжкому удару піддано культуру. На щастя, після десяти років свавілля та хаосу в країні "Культурну революцію" почали згортати.
Великого Керманича не стало 1976 року. Його режимові вдалося зробити чимало - країна з найбільшою у світі кількістю населення була забезпечена їжею, житлом, засадничими соціальними службами. Зросли рівень писемності та тривалість життя, знизився відсоток смертності немовлят. Однак ці досягнення далися Китаю дуже дорогою ціною. Наступникам Мао нічого не лишалося, як рано чи пізно обрати шлях лібералізації та реформ.
Мирне зростання
Нинішній президент Китаю Ху Цзіньтао називає постмаоїстський розвиток країни періодом мирного зростання - і темпи цього зростання вражають. Починаючи з середини 1980-х, економіка КНР нарощувала потужності не менше, ніж на 10% щороку.
Особливо вразило західну спільноту швидке відновлення економіки Китаю, що, як і решта країн, зазнав удару нещодавньої кризи. Завдяки програмі урядового стимулювання, за короткий термін вдалося не лише зупинити спад, а й досягнути подальшого нарощування темпів розвитку країни. В умовах кризи потужності КНР в наступному кварталі 2009 року цілком можуть зрости на 8%, а то й більше (цифра, зараз захмарна для західних країн, що тяжко переживають рецесію). Багато хто з аналітиків навіть почав висувати райдужні прогнози щодо ролі Китайської Народної Республіки як рятівника світової економіки. У своїй статті із промовистою назвою "Чи може Китай врятувати світ?" Білл Павел, оглядач журналу "Тайм", стверджує, що якщо ближчим часом китайці зможуть здолати свої внутрішні проблеми (а їх лишається чимало), то вони цілком мають перспективу вийти в лідери світового ринку.
Китай вже не раз висловлював своє занепокоєння нестабільністю долара як валюти глобального резерву, натякаючи на необхідність підшукувати альтернативу "зеленим". Найновішою ініціативою, висловленою щодо цього офіційним Пекіном, стало повідомлення про створення нової валюти - ренмінбі, що має поступово стати альтернативою долару у сфері міжнародної торгівлі. Тим часом КНР лишається найбільшим зовнішнім кредитором США, а також найбільшою країною-отримувачем прямих іноземних інвестицій.
Безперечно, Китаю є над чим працювати. Перед країною постали кілька масштабних проблем. Йдеться насамперед про екологічні питання - адже десятиріччями ціною промислового розвитку в Китаї було забруднення довколишнього середовища. Повітря і вода тут мають один із найнижчих рівнів чистоти у світі, а вихлопні гази щодня завішують небо над великими містами густим смогом. Крім екологічних проблем, гостро постали й соціальні. Китай нині стикається з неконтрольованою масовою внутрішньою міграцією - люди перебираються з сіл до міст. Крім того, незважаючи на вражаюче економічне зростання, 207 млн осіб у країні досі живуть за межею бідності, за показниками Світового банку, заробляючи менш ніж 1,25 дол. на день. Болючим питанням залишається ставлення до етнічних меншин, особливо тибетців та уйгурів.
Однак нинішня розважлива політика влади дозволяє сподіватися, що й ці негаразди будуть успішно подолані. Дослідник Девід Шамбо, автор книжки "Комуністична партія Китаю: атрофія та адаптація", зазначає, що впродовж останніх десятиліть обличчя правлячої партії країни суттєво змінилося. "Замість бути тоталітарною партією, в якій домінує один лідер, КПК нині є партією з колективним лідерством, - пише Шамбо. - Самі лідери зараз надзвичайно впевнені в собі та доволі інтелігентні... Процес вживання заходів більше спирається на консультування, хоча й досі лишається недостатньо прозорим. Загалом Комуністична партія виявилася прикметно добре здатною до адаптацій та відкритою до запозичень елементів з різних країн та політичних систем. Вони багато чого навчилися - і головний урок полягав у тому, що слід лишатися гнучкими, а не жорсткими й догматичними".
Саме гнучкість і водночас наполегливість надали сил величезній роздробленій напівфеодальні країні пережити кровопролитні війни, голод та нестатки і буквально за кілька десятиліть вийти у світові економічні лідери. Чи виявиться Китай спроможним "утримати марку", покаже час - але зараз більшість експертів-прогнозистів відповідають на це питання ствердно.
Ірина ШУВАЛОВА
Останні новини
Версія для друку
