Соціалізм по-чилійськи. Сальвадор Альєнде увійшов в історію як перший у світі президент-марксист, обраний демократичним шляхом (10.11.2009)
Коли 2008 року чилійці обирали з-поміж безлічі історичних постатей свого найвидатнішого співгромадянина, 1,89% голосів було віддано за всесвітньо відомого поета, лауреата Нобелівської премії Пабло Неруду, 3,67% - за співака та політичного активіста Віктора Хару, 7,97% набрав канонізований Ватиканом 2005 року католицький священик Альберт Хуртадо, зі значною перевагою увійшов до числа лідерів герой морських баталій, капітан Артуро Прат, однак перемогу в опитуванні - із результатом 38,81% голосів - здобув Сальвадор Альєнде, перший у світі демократично обраний лідер держави-марксист.
Революція із взуттєвої майстерні
У 1971 році Альєнде розповів у інтерв'ю, що одним зі своїх найперших наставників на політичній ниві вважає... чоботаря Хуана Демарчі. Демарчі був анархістом, і саме в його майстерні, куди Сальвадор частенько навідувався після шкільних занять, хлопцеві вперше розтлумачили засади теорії революції. Втім, родина Альєнде була вже не одне покоління знана своєю активною участю в громадському житті Чилі, відстоюючи в ньому прогресивні та ліберальні позиції. Скажімо, дід Сальвадора - знаний лікар-терапевт - свого часу заснував одну з перших у країні світських шкіл (досягнення чимале, зважаючи на традиційно сильну позицію католицької церкви в Чилі), батько брав участь у діяльності так званої Радикальної партії Чилі, спрямованій на реформування суспільства, дядько Сальвадора Рамон Альєнде відповідав за забезпечення медичною допомогою чилійських військ у війні проти Перу та Болівії (1879-1883 рр.), а родич юнака Мармадуке Грове навіть очолював недовговічне політичне утворення 1932 року - Чилійську "соціалістичну республіку". Сальвадор, продовживши сімейну традицію, також обрав фах лікаря. Він взявся до медичних штудій 18-річним хлопцем, а в 1932 році став дипломованим спеціалістом. І так само продовжуючи родинну справу, наймолодший Альєнде став на шлях боротьби з усім, що вважав виявами суспільної несправедливості. На похороні батька Сальвадор публічно заявив, що готовий присвятити своє життя громадській боротьбі.
За час свого навчання в університеті Вальпараїсо Альєнде став визнаним студентським лідером. Вже через рік після випуску молодий лікар увійшов до числа засновників Соціалістичної партії Чилі. Політиці Сальвадор Альєнде присвятив близько сорока років свого життя: з 1939 до 1942 року він обіймає посаду міністра охорони здоров'я, до цього добре зарекомендувавши себе в Конгресі Чилі (цей орган державного правління складається з двох частин - Сенату та Палати представництв, Альєнде по черзі був членом обох). До свого обрання лідером країни в 1970-му політик брав участь у президентських перегонах тричі: 1952, 1958 та 1964 років. Якщо 1952 року Альєнде набрав лише 5,2 відсотка голосів (це близько 52 тис. голосів виборців), то наступні вибори показали, що його підтримують вже 28,6 відсотка чилійців (356,5 тис. голосів). На виборах 1964-го кількість прихильників кандидата від соціалістів зростає до 977 тисяч (38,93%), а 1970 року Сальвадор Альєнде стає президентом Чилі - і першим президентом-марксистом у світі. За нього віддали свої голоси понад мільйон виборців.
Чилійське обличчя "червоної загрози"
Прийшовши до влади, Альєнде розпочав втілення в життя своєї програми, що мала назву "Чилійський шлях до соціалізму". Вона передбачала націоналізацію великих індустріальних об'єктів, державне регулювання у сферах освіти та охорони здоров'я, а також продовження програми націоналізації та перерозподілу земельних ресурсів. Програму було спрямовано на соціоекономічну підтримку найнезаможніших верств населення шляхом забезпечення людей робочими місцями (їх планувалося створити на нових націоналізованих підприємствах або на громадських робочих проектах). Було запущено глобальний план реструктуризації економіки. Перший рік президентства Альєнде ознаменувався непоганими економічними показниками: промислове зростання становило 12%, обсяги національного валового продукту зросли на 8,6%, інфляція зменшилася з 34,9% до 22,1%, а безробіття впало до рівня 3,8%. Однак це тривало недовго.
Ще до приходу Альєнде до влади його популярність серед простих чилійців лякала США. Панічний страх "червоної загрози" (тобто приходу до влади політика лівого спрямування) підштовхнув президента Сполучених Штатів Річарда Ніксона до активного втручання в політичні процеси Чилі. Сьогодні завдяки оприлюдненню численних, раніше засекречених документів, що стосуються діяльності американських спецслужб на території Чилі, можна скласти бодай загальне уявлення про масштаби операцій ЦРУ, спрямованих на усунення від влади президента-марксиста та згортання його реформ. Засліплена примарами "холодної війни" американська влада почала докладати планомірних зусиль, аби зруйнувати економіку Чилі. "Примусьте чилійську економіку волати, аби запобігти приходу Альєнде до влади чи домогтися його усунення з президентського крісла", - так звучав наказ Річарда Ніксона, відданий очільнику ЦРУ Річарду Гелмсу 15 вересня 1970 року. США, безперечно, готові були до останнього відстоювати свої бізнесові інтереси, які були поставлені під загрозу новою політикою лівих сил. У тому ж вересні 1970-го Ніксон спрямував 10 млн доларів на те, аби зробити все можливе для усунення від влади Альєнде. "Я не бачу причин стояти й дивитися, як країна стає комуністичною тільки через безвідповідальність її народу, - заявив держсекретар адміністрації Ніксона Генрі Кісінджер. - Ці питання настільки важливі для чилійських виборців, що ми не можемо дозволити виборцям вирішувати їх самотужки". Одразу ж після обрання Альєнде ЦРУ та Держдепартамент США отримали прямий наказ "тиснути" на новий уряд. Додатковим інструментом тиску стали окремі корпорації, в яких мали велику частку американські бізнесмени, та опоненти Альєнде в чилійському Конгресі.
Протягом усього періоду перебування Сальвадора Альєнде при владі він безупинно, більшою чи меншою мірою, конфліктував з Конгресом - особливо з Християнсько-демократичною партією Чилі, яка на виборах 1970-го діяла спільно з соціалістичним блоком, та згодом перейшла в стійку опозицію, звинувачуючи Альєнде у спробах "встановити у Чилі тоталітарний режим кубинського штибу". В 1971-му Чилі - як і Мексика та Канада - справді поновила дипломатичні відносини з Островом Свободи. Незабаром після цього до Чилі прибув з візитом Фідель Кастро, чиї відвідини розтягнулися із запланованого тижня аж на місяць. Все це додавало масла у вогонь. Уряд США припинив кредитування Чилі, однак на підтримку опозиції продовжували надходити з Америки значні кошти. Нещодавно розсекречені документи в архівах Сполучених Штатів доводять, що саме США опосередковано оплатили страйк водіїв, який в 1973-му підштовхнув і так непевну ситуацію в Чилі до остаточного хаосу. Хоча прямих доказів причетності США до воєнного перевороту у вересні 1973 року немає й досі, достеменно відомо, що за два дні до запланованого перевороту ЦРУ вже знало про його підготовку.
Рушниця, що висить на стіні, має вистрілити
У серпні 1973 року в Чилі назріла серйозна конституційна криза. Як Верховний суд, так і одна з палат Конгресу 81-м голосом проти 47-ми (за ініціативою християнських соціал-демократів, об'єднаних із Національною партією) звинуватили президента Альєнде у неконституційних діях. У відповідь на це президент виступив із заявою, де називав дії Конгресу спрямованими на руйнування престижу Чилі у світовій спільноті та створення внутрішніх непорозумінь у країні. Він слушно зауважив, що співвідношення голосів 81 до 47-ми не дозволяє говорити про наявність необхідної сенатської більшості у дві третини голосів, яка, згідно з Конституцією, необхідна, аби звинуватити президента у зловживанні владою. По суті, заявив Альєнде, Конгрес намагається спровокувати втручання збройних сил у роботу демократично обраного уряду. "Чилійська демократія - це досягнення всього народу, - підсумував президент. - Вона не результат зусиль і не подарунок експлуататорів, тож на її захист стануть ті, хто добивалися її, покоління за поколінням приносячи тяжкі жертви". Як свідчать історики, на початку вересня 1973 року Альєнде планував вирішити поставлені конституційною кризою питання шляхом винесення їх на референдум. Його промову, в якій пропонувався саме такий шлях виходу із кризи, було заплановано на 11 вересня, однак президент Чилі так ніколи й не виголосив її. 11 вересня в країні було здійснено воєнний переворот.
Вже о дев'ятій ранку повсталі збройні сили контролювали більшу частину країни - за винятком хіба самого центру її столиці, Сантьяго. Сальвадор Альєнде, який, почувши перші ж звістки про переворот, прибув до президентського палацу Ла Монеда, марно намагався дійти порозуміння з лідерами хунти - вони не відповідали на телефонні дзвінки президента. Альєнде до останнього був переконаний у вірності одного з лідерів змови - Аугусто Піночета, але навіть коли усвідомив справжні масштаби зради і ступінь загрози, відмовився зняти з себе президентські повноваження, набуті демократичним шляхом, і заявив, що його конституційний обов'язок полягає в тому, аби президент лишався в будівлі палацу. Альєнде виголосив свою останню полум'яну промову, розповівши чилійцям про воєнний переворот і про свою відмову зректися повноважень, незважаючи на погрози. Соціалістична партія також пропонувала Сальвадору Альєнде потай залишити палац Ла Монеда й перебратися в безпечне місце, аби мати потім змогу зібрати сили для протидії бунтівникам - президент відмовився. Палац невдовзі захопили штурмом, його захисники-соціалісти поступалися ворогу чисельністю лав та озброєнням - практично всі вони загинули. Тіло Альєнде було знайдене в одній із кімнат Ла Монеда. Коли в середині дня палац було розбомбовано з повітря, президент уже був мертвий. За офіційною версією, з якою погоджується сьогодні родина Альєнде та яку підтвердили лікарі, Сальвадор Альєнде наклав на себе руки, застрелившися з іменної гвинтівки, подарованої йому свого часу Фіделем Кастро.
Майбутнє, яке таки настало
Після перевороту Аугусто Піночет встановив у Чилі режим воєнної диктатури. Правління Піночета увійшло в історію як низка цинічних злочинів та порушень прав людини. За час існування режиму було знищено та зникло безвісти близько 2700 осіб, а близько 28 тисяч людей було заарештовано, ув'язнено та піддано тортурам. Багато хто шукав притулку в сусідніх країнах, зокрема в Аргентині, однак чилійська таємна поліція переслідувала їх і там - за першої ж потреби вдаючися до фізичного усунення. Так тривало довгих 17 років. Повернення до демократії в країні відбулося тільки 11 березня 1990 року.
Сьогодні Чилі вважається однією з найстабільніших та найбільш процвітаючих країн Латинської Америки. Тут найвищий у регіоні рівень життя - і найнижчий рівень бідності, а міжнародна спільнота відзначає великі досягнення чилійців у царині утвердження свободи слова та поширення демократичних цінностей. Країну нині очолює обрана в березні 2006 року президентом Мішель Бачелет, кандидат від Соціалістичної партії, політик лівоцентристського спрямування. Свого часу вона - до речі, за збігом обставин, теж лікарка за фахом, як і Альєнде - на собі спізнала, що таке камери тортур чилійської хунти: через них пройшла вона і її батьки. Зараз, коли криваві дні мілітаристського режиму Піночета лишилися далеко позаду, постать Сальвадора Альєнде, народна любов до якого анітрохи не змаліла за роки правління його політичних опонентів, і нині лишається для чилійців символом твердості переконань і рішучості на шляху побудови кращого майбутнього для своєї країни і свого народу - кращого майбутнього, яке сьогодні, здається, таки настало.
Ірина ШУВАЛОВА
ЧИЛІГеографічне розташування: південне узбережжя Південної Америки - між Аргентиною та Перу, територія витягнута у формі стрічки.
Площа: 756 102 кв. км.
Населення: понад 16,5 млн осіб.
Столиця: Сантьяго.
Державна мова: іспанська.
Тип управління: республіка.
День здобуття незалежності (від Іспанії): 18 вересня 1810 року.
ІНШЕ 11 ВЕРЕСНЯ"Тож уявімо, як 11 вересня все могло бути значно гірше. Уявімо, що 11 вересня Аль-Каїда розбомбила Білий дім і вбила президента, встановила брутальний кровожерний режим, що умертвив якихось 50 чи 100 тисяч людей і ще близько 700 тисяч піддав тортурам, організував у Вашингтоні великий міжнародний терористичний центр, що взявся скидати уряди по всьому світі, замінюючи їх жорстокими неонацистськими диктатурами. Уявімо, що вони зібрали купку економістів, які за кілька років завели економіку Америки в один з найтяжчих колапсів у її історії. Уявімо, якби так сталося. Це було б гірше, ніж атака на Національний торговий центр 11 вересня, чи не так? Але це таки сталося насправді. І це сталося 9/11. Це сталося 11 вересня 1973 року в Чилі. Єдине, що варто підкоригувати, це збитки на душу населення. І що - це змінило світ? Еге ж, змінило, от тільки не з нашої точки зору - власне, кому взагалі про це відомо? А все, між іншим, просто тому, що саме ми до цього всього спричинилися".
Ноам ЧОМСКІ,провідний американський філософ та політичний активіст
Останні новини
Версія для друку
